Септонне поле

На рівні езоосмічної решітки всі реальні частинки По, незважаючи на те, що кожна існує у своїй езоосмічній комірці, пов'язані між собою єдиним загальним септонним полем (примітка: див. також додаткову інформацію про це поле, яка надана у книзі «АллатРа» під терміном «Тваринний розум»). Септонне поле об'єднує всі стаціонарні частинки По в єдину цілісну систему, «керівну частину» матеріального світу, яка функціонує як єдиний «центр керування» тільки в межах 6-ти (!) вимірів  (примітка: див. у книзі «АллатРа» ‒ «Влада Тваринного розуму обмежена лише шістьма вимірами...»). У септонному полі відбувається миттєвий інформаційний контакт між реальними (стаціонарними) частинками По. Тобто у цьому полі інформація від однієї реальної частинки По до іншої передається миттєво, незалежно від того, на якій відстані один від одного вони знаходяться в езоосмічній решітці. У цьому полі відсутній час.


 

Септонне поле ‒ це загальне універсальне поле, завдяки якому відбуваються всі фундаментальні взаємодії у матеріальному світі. Воно знаходиться в основі будь-якого явища, процесу, об'єкта та їх складових. Власне септонне поле притаманне як об'єктам макросвіту, так і об'єктам мікросвіту. Це загальне поле, яке об'єднує їх в своїй основі, оскільки реальна частинка По і фантомна частинка По складаються з елементів цього поля ‒ септонів. Саме це універсальне поле визначає поведінку складних систем. Знання про септонне поле є ключовими для розуміння матеріального світу на всіх рівнях його існування. Вони відповідають на такі питання, наприклад, що таке час, простір, гравітація, електромагнетизм, природа електричного струму, що саме змушує частинки, об'єкти рухатися і боротися за життя, взаємодіяти між собою. Знаючи принцип роботи септонного поля, можна зрозуміти, як відбувається процес передачі інформації, її кодування і декодування різними системами тощо. Володіючи відомостями, як функціонує септонне поле різних об'єктів, у тому числі людини, можна зрозуміти, як відбувається процес зародження думок.


 

Унікальною структурою септонного поля, його найменшої складовою є септон (сучасна назва, яка використовується у СПОКОНВІЧНІЙ ФІЗИЦІ АЛЛАТРА). Слово септон утворено від латинського слова «septem», що означає «сім». Назва була дана за кількістю елементів даної структури. Крім того, виходячи з філософського змістовного контексту, поняття септона (як частини Тваринного розуму) відображає у своїй суті і латинське слово «septum» і грецьке слово «σήψιζ» (септ). Латинське слово «septum» означає «перегородка», тобто легка стінка, що розділяє який-небудь простір, вмістилище на частини, внутрішня захисна конструкція, основна опора. Як писали в давнину, одна з головних дій Твариного розуму є розділення і дроблення цілого на частини («розділяй і володарюй»). Грецьке слово «σήψιζ» (септ) означає «гниття, гнильний», тобто тлінь, руйнування, розкладання змертвілого, перетворення мертвого під впливом умов (що відіграє важливу роль у круговороті речовин). Септон не можна віднести навіть до найменшої неподільної «частинки» По, оскільки він є тим, що утворює частинку По (і реальну, і фантомну), але не є такою за своєю складовою суті. Структура септона складається із вкраплення сили Аллата і шести «антиподів-відображень» антиаллатів, що оточуюють її,, тобто в цілому ‒ з 7-ми елементів. Як образний приклад, виходячи із ряду асоціацій тривимірного світу, можна сказати, що це своєрідна мінімашина, механізм переробки сил Аллата в антіаллат, за рахунок якого й існує весь матеріальний світ.


 


 

Із книги «АллатРа»: «...І ще один дуже важливий момент в утворенні Всесвіту, який дає розуміння, що саме він являє собою зараз. Прагнення сили Аллата до єдиної впорядкованої форми... задало рух Всесвіту «зсередини зовні» і почало розкручувати її по правильній спіралі, на розширення. Так була задана функція на творення. (Рух «зсередини зовні» у народів із часів верхнього палеоліту символічно зображали у вигляді правильної свастики («прямої», «правої» свастики), тобто у вигляді хреста з кінцями, загнутими у лівий бік. Вона символізує рух за годинниковою стрілкою — у правий бік... До речі, у перекладі з санскриту давнє індійське слово «svastika» від «su» — «пов'язане з благом», тобто «су-асти» — «прекрасне є», «благе існування»). Але водночас, закручуючи Всесвіт по правильній спіралі, сила Аллата породила і силу, що протидіє їй. Остання почала розкручувати рух усередині Всесвіту по зворотній спіралі у протилежному до основної дії Аллата напрямку — «ззовні всередину», об'єднуючи матерію в єдиний матеріальний Розум (Тваринний розум). Так була задана функція на руйнування, протидія силам Аллата. (Рух «ззовні всередину» у народів символічно зображено у вигляді неправильної, агресивної, зворотної свастики, тобто у вигляді хреста з кінцями, загнутими у правий бік. Вона символізує рух проти годинникової стрілки — у лівий бік. У міфології зародження протиборчої сили зафіксовано в образі появи вогню із води)...


 

...Таким чином у Всесвіті виникло дві прямо протилежні сили: велика сила, яка розкручує Всесвіт назовні, і мала сила, яка їй протидіє всередині самого Всесвіту. Після прояву цих двох сил Всесвіт втратив форму кулі і сплощився під їхньою дією, тобто стиснувся, зробився більш плоским. Цей момент зафіксований у космічних легендах народів світу у вигляді розколювання світового яйця, поділу його на дві половинки, з яких було створено небо і землю, а між ними поміщені ділення (простору) і води. В інших випадках йдеться про те, що компоненти, які залишилися після розколу яйця, розширилися і перетворилися на Всесвіт. У третіх епізодах згадується про розділення світу на дві стихії або на два божества з прямо протилежними функціями, створення невидимої пари. Самі спіралі представлені у міфах, наприклад, у вигляді першої пари богів із протилежними функціями (в одного божественна сутність, в іншого — демонічна), від яких пішли інші боги. В іншому варіанті легенд — у вигляді напівлюдей напівзміїв (причому творчі, які є божествами води, — з характерним зеленим кольором їхніх тіл). У третьому — персонажі, які втілюють порядок, води життя, плодючість, світло і їм протилежні — безлад, смерть, пітьму, непарну істоту (наприклад, згідно з африканськими міфами — шакала, який забажав стати паном Всесвіту). Ось так і було зафіксовано у міфах утворення Всесвіту. Просто у сучасних людей вже втрачено розуміння духовної сторони питання і все зведено до рівня матеріального сприйняття древніх сказань». (Примітка: більш докладніше про сили Аллата див. у книзі «АллатРа»).


 

У давнину цю структуру, що складає основну одиницю септонного поля, також асоціативно порівнювали із шістьма «дзеркалами, що димлять» (згубними началами), які оточують сяюче джерело (свічку живого вогню; істинне начало). Ці дзеркала, провертаючись, лише викривлюють відбите світло та не є таким світлом за своєю суттю. У давніх переказах істинне начало (вкраплення сили Аллата) порівнювалося з палаючою свічкою, згадувалося, що щойно зникне палаюча свіча, все видиме зникне і перетвориться в ніщо. Свічка ‒ це постійне горіння, дзеркала ‒ це постійне відображення. Так у давнину висловлювали сутність постійного руху і дії цієї структури ‒ септона. Віддзеркалень більше, вони зваблюють погляд людини, зосереджуючи її увагу на мертвому. Справжнє же джерело життя для людини одне і воно приховане не в зовнішньому світі і не в тілі людини, а у її душі. А в цілому вказувалося, що це множинне дзеркальне відображення єдиного, як грань між видимим і невидимим світами, справжньою реальністю і ілюзією, яка лише маскується під реальність. Тому в духовних трактатах і писалося про те, що лише той, хто не прив'язаний до видимого, дбає про душу.


 

Користуючись сучасними асоціативними порівняннями, шість «антиподів-відображень» ‒ антиаллатів можна назвати своєрідними мікроголографічними об'єктами, які існують тільки завдяки наявності в цьому світі сили Аллата і становлять сутність ілюзорного світу ‒ світу множинних псевдокопій. У стародавніх трактатах згадується, що весь цей тимчасовий світ є ілюзією дзеркальних перетинів, що захоплюють увагу людини брехливою реалістичністю тіней, їхньою грою взаємних споглядань. Все є відображенням чогось, наслідком і причиною. Що більше привертає увагу людини в її житті: дзеркальна гра множинних віддзеркалень матеріального світу чи істинне духовне джерело ‒ частиною того в результаті вона і стає.


 

Кожна частинка По (і реальна, і фантомна) ‒ це по суті сконцентрований згусток септонів, навколо якого є невелике розріджене власне септонне поле. Тобто частинка По являє собою високу концентрацію септонів у малій ділянці простору ‒ езоосмічній комірці. Образно, для розуміння процесу, частинку По можна порівняти з атмосферним вихором (торнадо), де септони є молекулами повітря. Також частинку По можна асоціативно порівняти з грудкою снігу, що складається з багатьох сніжинок (септонів). У цьому сконцентрованому згустку (частинці По) міститься до 80% септонів, а в його власному септонному полі, яке оточує цей згусток, ‒ до 20% септонів. В цілому, фантомну частинку По (з якої складаються всі елементарні частинки) можна асоціативно порівняти зі зручним механізмом, який призначений в основному для зберігання і транспортування внутрішнього потенціалу (енергії та інформації). А реальну частинку По (яка являє собою один із основних елементів езоосмічної комірки), що має більш високу концентрацію септонів, можна порівняти зі зручним механізмом, призначеним для часткового перерозподілу внутрішнього потенціалу фантомної частинки По.


 

У раннєведичній міфології існувало поняття «майя» (на санскриті माया буквально ‒ «ілюзія»), яке згодом увійшло в індуїзм та інші релігії Індії. Це поняття означало уявлення про що-небудь, що існуює саме по собі, на власних правах, поза Богом. Вважалося, що якщо не видно Бога, ніщо не може бути видимим у справжньому вигляді, бо в цьому випадку людина перебуває під впливом майї. Матеріальний світ ‒ майя, що складається із сукупності безлічі ілюзій, змушує людину сприймати і бачити все невірно, у неправдивих формах, які не є такими у світі справжньої Реальності (духовного світу). Майя приховує Реальність. Ілюзія виникає через спокушання людини бажаннями цього світу, її небажання проникнути у справжню Реальність. У Ведах термін майя вказує на силу, яка бере своє начало у матеріальному світі.


Література: Релігія: Енциклопедія / уклад. і заг. ред. Грицанов А.А., Синило Г. В. ‒ Мн.: Книжковий Будинок, 2007.



 

Септонне поле ‒ це основна складова всього матеріального Всесвіту. Це поле є скрізь. Воно утворює основу будь-яких нині відомих і ще невідомих офіційній науці полів і взаємодій, матеріальних об'єктів, органічних і неорганічних сполук тощо. Власне септонне поле можна виявити у будь-яких «живих» і «неживих» об'єктів, явищ. Наприклад, септонне поле є у Землі. Причому, воно, як і у випадках з іншими об'єктами, проявляє активність до того, як трапляються певні явища. Помічено, що буквально за 7-8 годин до появи торнадо в місцях його зародження і на шляху подальшого прямування відбувається різке підвищення напруги септонного поля. Згідно з останніми дослідженнями у галузі сейсмології і вулканології, проведеним вченими Міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА», у «вогнищевих» зонах планети спостерігається зростання напруги септонного поля, зміна його поведінки в період, що передував землетрусам і активізації вулканів. Як показала практика, можна не тільки вивчати, а й управляти цими процесами, отримувати точний прогноз природних подій. (Примітка: докладніше див. у доповіді «Про проблеми та наслідки глобальної зміни клімату на Землі. Ефективні шляхи вирішення цих проблем» ‒ http://allatra.org/ru/reports/o-problemah-i-posledstvijah-globalnogo-izmenenija-klimata-na-zemle). 


 

Сьогодні головною темою фізиків (втім, як і філософів давнини) стало обговорення «припущення» існування загального поля, яке лежить в основі всіх явищ і фундаментальних взаємодій матеріального світу. Але на відміну від античних вчених, які користувалися більш давніми знаннями про це єдине поле, багато сучасних вчених, перебуваючи в упряжці системи, блукають у пітьмі «матеріалізму». Можливо, прогресивним вченим світу варто стати на позицію Спостерігача вище існуючої проблеми і замислитися над питанням, чому саме в цих обмежувальних рамках зосереджується стільки сил людських, уваги, нервів і ресурсів. Звідки спочатку виникла така думка-програма, таке завзяте прагнення будь-що-будь відвести матерії центральну роль у будь-якій «Теорії Великого Об'єднання» і тим самим зміцнити у свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь нові «підтвердження» матеріалізму? Кому вигідно направляти людство в це русло роздумів і концентрувати таку пильну увагу на первинності матеріального начала, у першу чергу, зміцнюючи цю програму у свідомості людини? Чому ж у глибоку давнину знання про Єдине поле як про єдиний матеріальний Розум, Світовий Розум, єдине поле Свідомості, «космічну Думкооснову», «Князя світу цього» тощо, подавалися як антипод духовного світу? Чому, так чи інакше, згадувалося, що свідомість людини (її власне септонне поле, в якому зароджуються думки) належить до тваринного начала і є частиною загального єдиного Твариного розуму Всесвіту? Чому глибинні почуття відносили до унікального сприйняття людини (процесу без участі септонного поля свідомості!), яке пов'язувало Особистість із душею (духовним началом), з духовним світом, що володіє винятковою творчою силою, що дарує абсолютну свободу Особистості від влади Тваринного розуму?


 

Нині багато фізиків витрачають свій життєвий час, докладаючи колосальних зусиль на створення нових матеріалістичних теорій, б'ються над нерозв'язною дилемою створення «Теорії всього», над пошуком рівняння Єдиного поля, яке б об'єднувало всього лише чотири нині відомих  фундаментальних взаємодії: гравітаційна, електромагнітна, слабка і сильна. Але що лежить у основі цих полів і чому їм також властиво давнє правило «зміни умови і все зміниться»? Перераховані відомі нині силові поля ‒ це далеко не межа існуючих взаємодій у природі. Досить заглянути у список невирішених проблем сучасної науки по кожному із фундаментальних її напрямків, щоб зрозуміти, як мало люди знають про себе, про світ і його структуру. Не потрібно навіть заглиблюватися в складності космічних процесів, а спробувати відповісти на прості запитання, що таке думка людська? Як вона утворюється і з чого складається? Що лежить в основі феноменів, із нею пов'язаних? Із чого складається поле свідомості і підсвідомості? Яка сила прихована в увазі людини і чому вона є пусковим механізмом до дії? Як насправді відбувається процес передачі інформації у невидимому для людського ока світі? Адже в основі всіх цих процесів лежить чиста фізика. СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА не тільки відповідає на ці питання, але й дає абсолютне розуміння того, хто така людина і який її споконвічний сенс існування.


 

Септонне поле (Тваринний розум) ‒ це самоосвідомлююча вища за організацією розумна структура матерії, яка сприймає себе «що живе в реальному світі». Про неї згадувалося із найдавніших часів як про всепроникну силу, яка бере свій початок у матеріальному світі, як про його Вищий розум, як про якусь всеосяжну, головуючу в цьому матеріальному світі Сутність (Тваринний розум), яка протилежна за функціями духовному світу. А про свідомість людини ‒ як про матеріальну частину цієї розумної структури, яка протиставлялася нематеріальній частині людини ‒ духовному началу (душі).

З давніх часів у людському суспільстві були присутні знання про існування сили (демонічної сутності), яка була розумною і набагато перевищувала людські можливості у матеріальному світі, але вона була незначна перед силами духовного світу. У глибоку давнину люди знали, що природа не є мертвим об'єктом. Поряд із поняттями про головний сенс існування людини ‒ про духовне життя, про душу, її незалежність від тіла, про переродження душі, люди знали також про життя та устрій матеріального світу, про те, що кожне природне явище виробляється силою, яка властива всій матерії (примітка: септонним полем). Вони називали окремі її прояви «духами» (невидимими силами світу), і у них було таке розуміння, що у всіх навколишніх об'єктів у природі існують надприродні двійники (примітка: будь-який об'єкт в матеріальному світі має власне септонне поле).


 

Наприклад, народи Меланезії і Полінезії знали про всепроникний дух «мана» ‒ надприродну силу (приховану чи потенційну), яка не сприймається чуттєво, несе в основному для людини зло і лише на перший погляд здається добром. Мана як сила може бути індивідуально властивою деяким духам, померлим, а також людям (в основному чаклунам, жерцям, вождям), тваринам, предметам. Для меланезійців мана означає таємничу і активну силу, якісно відмінну від фізичних сил, і яка діє довільно. Так, наприклад, вони вважали, що: глава клану володіє мана; магічні ритуали білих людей (місіонерів), що прийшли на їхні землі, володіють більшою мана, ніж мана місцевих ритуалів; англійці підкорили народ маорі, тому що їхня мана виявилася сильнішою; навіть відхожі місця мають свою мана, будучи «приймачами сили» ‒ тієї, яку мають людські тіла та їхні виділення. Більше того, цю силу пов'язували з «тінню» душі (примітка: субособистість), що приречена на зникнення зі смертю її носія, чи переходить вона до іншої особи або перетворюється на тотем. Цікаво, що в інших частинах світу також збереглися відгомони цих знань. Існували й інші народи, які знали з давніх часів про існування такої сили. Наприклад, у деяких племен американських індіанців ця сила відома як: вакан (ваканда; у племен сіу-дакотів), оренда (у ірокезів, вони вважали, наприклад, що в бурі присутня оренда, людиною в люті опановує його оренда тощо), покунт (у племен шошона), маниту (у алгонкинів), екі (у понгве в Африці), мегбе (у африканських пігмеїв ‒ бамбуті) тощо. Всі ці поняття виражають те ж, що і мана у меланезійців.



 

Досі у сучасному світі використовується складова частина складних слів «- ман», яка вказує на одержимість тією чи іншою дією, явищем тощо. У грецькій мові слово «manía» ‒ це «безумство, захопленість, пристрасть». У слов'янських мовах слово «мана» означає «спокуса, обман, приманка, те, що вводить в оману, чаклунство». Це споріднене слову «маять», «маю», «намаяти» (серед значень яких: «мука; дати знати знаком; обдурити; міраж, окружний шлях), а також древнєіндійському слову «māуā» ‒ «перетворення, чарівна сила, обман, ілюзія» («dur-māyúṣ» ‒ «той, що застосовує злі чари»). У слов'ян також із давніх часів зберігся міфологічний персонаж Мара ‒ злий дух, який приносить шкоду людині. На санскриті «mâra» буквально означає ‒ «той, що вбиває», «той, що знищує». У буддійській міфології Мара ‒ це дух, який персоніфікує зло і все те, що призводить до смерті живих істот. Йому підпорядкована величезна кількість злих духів, що представляють негативні емоції людини (бажання, ненависть, сумнів тощо). Головною його функцією вважається створення перешкод людям, що йдуть по духовному шляху, що прагнуть до просвітління, відволікання їх від внутрішнього духовного життя зовнішньою земною ілюзорною привабливістю, видаючи брехню за істину, негативне за позитивне. Його завдання ‒ привести до загибелі їхнє духовне життя. У міфології буддизму Мара ‒ це демон-спокусник, який намагався спокусити Будду Гаутаму різними земними видіннями і бажаннями. У китайській міфології є персонаж Ман ‒ жахливий змій (дракон), який вважався найбільшим змієм, царем змій.


 

У різних стародавніх народів було таке розуміння, що всі речі в світі були наділені силою, яка цим речам не належить. Про такі природні явища, наприклад, як вітер, дощ або об'єкти ‒ річки, дерева, каміння тощо, говорилося, що вони володіють «власним духом». Вважалося, що всепроникна сила присутня всюди у Космосі, однак виявляється тільки в екстраординарних явищах, наприклад, в активності сонця та місяця, при сильному землетрусі, при ураганному вітрі, громі і т. п., в істотах, а також у людях, які були одержимі цією силою (чаклунів і т.п.). Останніми використовувалося маніпулювання маной для прохання матеріальних благ (зауважте, відмінних від духовних!), миттєвих бажань, наприклад, для лікування від хвороби, для гарної погоди, успіху у битві, досягнення достатку і влади. Ця сила становила суть магічних дій. Вважалося, що така людина (чаклун) може спілкуватися з духами природи та померлими людьми (примарами) у процесі ворожіння, магії, чаклунства. Однак було і розуміння, що жодна людина не має у своєму розпорядженні цю силу сама: все, що вона робила, використовуючи цю силу, робила за допомогою духів, що належать цій силі, які, врешті-решт, починали нею управляти, як рабом. Така людина, піддаючись на ці тимчасові, ілюзорні спокуси Твариного розуму, платила за свої ілюзії та ігри з його силою невідповідно великим ‒ своєю справжньою життєво важливою силою і справжньою свободою. Це вважалося шляхом приреченого на Смерть. (Примітка: докладніше у книзі «АллатРа»)



 

Однак всі ці знання про ворожий для людини матеріальний світ і силу, якою цей тимчасовий світ був наділений, існували на задньому плані на тлі основного поняття ‒ духовного світу і зв'язку людини із цим вищим світом. Вони існували як доповнення до пояснення, в чому полягає сенс життя людини, які причини її тимчасового існування і страждань у цьому матеріальному світі. Тобто ці знання були надані як додаток до загальних духовних знань, широкого розкриття значення і важливості духовного начала в людині ‒ душі. З глибокої давнини люди знали про те, що душа існує поза тілом (за життя і після смерті тіла), має здатність переселятися в нові тіла і не є винятковою власністю людини, а лише виступає як сила, яка здатна вивести людину за межі матеріального світу для возз'єднання з вічним і первинним духовним світом. У людей було присутнє розуміння, що Особистість (не тіло, а ким людина відчуває себе всередині) може протягом свого життя, завдяки злиттю з душею, піти в духовний світ, тим самим отримавши абсолютну свободу від влади Твариного розуму матеріального світу. Це і є головний сенс життя людини. Решта, як вказували древні, чого б людина не досягла у матеріальному світі за своє життя, все тимчасове, ілюзорне, смертне і за все скоєне Особистості доведеться відповідати після смерті тіла.


 

Взагалі словом «маг» (по-латині ‒ «magi», по-грецьки ‒ «magos») стародавні греки іменували жерців у медян і персів («magush, mugh»). Припускають, що це слово походить від протоіндоєвропейського кореня «mugh» ‒ «мати силу, могти», від цього кореня утворено безліч європейських слів що означають поняття «можу», «маю можливість». У стародавні часи «той, що має можливість» ‒ так говорили про обдарованих людей, які володіли силою (примітка: див. у книзі «АллатРа»). У деяких вона була з народження, а деякі набували її в процесі освоєння спеціальних технік. По суті, це сила Аллата. Але чим більше її було у людині, тим більше в ній активувалося її септонне поле. Сила вона і є сила, тут все залежало від того, що людина вибирала, куди вкладала свою увагу, як говорили в давнину, ‒ у свій живий вогник (душу, глибинні почуття) чи концентрувала її на димі, що клубочиться, ілюзорного світу (думки, емоції від Тваринного начала). Якщо людина більшу частину своєї уваги концентрувала на «септоніці» (септонному полі), тобто на бажаннях (думках) матеріального життя, то в підсумку отримувала магію і катастрофічні наслідки для своєї Особистості. Якщо людина направляла цю силу на духовний саморозвиток, то досягала головної мети свого життя ‒ духовного преображення і внутрішньої своєї свободи від матеріального світу, від домінуючого впливу на нього септонного поля.


 

В основі цих змін і перетворень людини знаходиться чиста фізика. Згідно з древніми споконвічними знаннями, сила уваги ‒ це величезна життєво важлива сила, у якій сконцентрована сила Аллата, що творить. Саме завдяки силі уваги Особистістю здійснюється свобода вибору, формування кожною миттю свого життя своєї післясмертної долі. Куди людина вкладає свою увагу (внутрішній потенціал), то і стає її реальністю. Будь-які спроби вкласти увагу в матеріальний світ, його бажання і приваблення, у подальшому незмінно формують реальність пролонгованого у часі страждання. Чому у духовних трактатах і говорилося про те, що людині важливо постійно концентрувати свою увагу на своєму духовному внутрішньому світові. Тільки в цьому випадку людина вкладатиме свій цінний внутрішній потенціал у формування життя після смерті, а не розтрачувати його на формування смерті ще за життя (субособистості). Висловлюючись мовою СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА, якщо людина витрачає не більше 10% сили своєї уваги на матеріальне життя і 90% уваги зосереджує на стані домінації духовного життя у своєму внутрішньому світі, тоді й здійснюється це духовне преображення людини. У іншому випадку, коли 90% уваги приділяється матеріальному життю, бажанням і думкам Тваринного начала, а 10% ‒ турботі про свій духовний стан, при житті людина формує собі субособистість. Це не філософія та релігія, а непорушні закони фізики.



 

Всі ці духовні знання в тій чи іншій формі подачі існували в людському суспільстві спершу і це підтверджують етнографічні дослідження різних народів світу. Цікаво, що у тих народів, яких нині деякі вчені споживацького суспільства називають «примітивними спільнотами», магічні практики, на відміну від духовного життя, розвинені менше (їм менше приділяється уваги), ніж у тих народів, у яких вже створено інститут релігії і політики. У останніх магія займає важливе місце, як таємне знання жерців і можновладців (вождів). Тобто, незважаючи на те, що магія зустрічається всюди, вагомого впливу вона досягає у «розвинених спільнотах». Показовий факт: досі магія і окультизм виступають ядром більшості найбільш розвинених жрецьких і політичних систем сучасного світу і лежать в основі будь-якої глобальної світової перебудови, яка задумана на кухні світової політики. Досить задуматися, чому жерці, що належать різним релігійним системам, використовуючи всілякі інструменти, примушують мільйони віруючих розтрачувати свій внутрішній потенціал на «зеркала,які димлять», просити у «вищих сил» про тимчасове і ілюзорне для людини, наприклад, про вирішення будь-яких матеріальних проблем, за здоров'я, гарний врожай, про перемогу у війнах тощо. Що за цим стоїть? Хто керує свідомістю жерців, коли вони мотивують натовпи просити про земне? Адже вірогідно вони повинні проповідувати людям про душу і про духовне пильнування в цьому тимчасовому світі. У чому полягає зміст більшості різних релігійних обрядів і чим це відрізняється від магічних обрядів аборигенів, що використовують силу мана?


 

Духовне життя передбачає лише одне прохання ‒ про духовне спасіння Особистості, спасіння завдяки своїй душі. Це прохання людина висловлює у своєму внутрішньому світі без зовнішніх посередників. В історії релігій різних часів було достатньо людей, які духовно прокидалися і розуміли всю хибність та обман системи, все те дзеркальне спотворення первинної Істини. Такі люди, як правило, які б посади в релігії не посідали, усвідомивши це, віддалялися подалі від системи влади і приділяли більше часу справжньому духовному вдосконаленню.


 

У стародавній Індії вважалося, що в основі магії лежать надприродні сили, які були пов'язані з силою світової ілюзії (майя). З давніх часів у індусів існувало поняття «майя» як позначення світової ілюзії, «що перевертає», що перетворює принцип, що визначає існування матеріального світу. Було ціле вчення про «майя», яке пов'язували зі словом «магія» (санскритське слово «maya» ‒ чаклунство, обман, містифікація, ілюзорність). Воно грунтувалося на Законі Подібності (подібне породжує подібне), про можливість свідомого впливу людини на елементи навколишнього світу. Вважалося, що за допомогою майя бог викликає до уявного, ілюзорного життя (яке сприймається лише свідомістю) весь світ об'єктів, якому людина, що не володіє справжніми знаннями, схильна надавати статус «реальності».

В основі магії завжди закладено бажання влади. Знаменитий філософ античності Прокл так писав про використання жерцями давнини надприродних сил, які лежать в основі магії: «Стародавні жерці, взявши до уваги, що у природних речах є якась спорідненість і симпатія однієї речі до іншої, та між речами проявленими і окультними силами, та виявивши, що всі речі містяться у всьому, створили священну науку на основі цієї взаємної симпатії і подібності... і використовували в окультних цілях як небесні, так і земні сутності, за допомогою яких, через певну подібність, вони зводили божественні сили в це нижче помешкання».


 

Принцип Тваринного розуму «роз'єднуй і володарюй» фрактально повторювався у людському споживацькому суспільстві. В історії можна чітко простежити періоди активного впливу загального септонного поля на людське співтовариство в різні періоди часу через підконтрольну йому людську свідомість. Саме в ці періоди можна спостерігати сплеск активності людей (його провідників), пов'язаних з владою (магією, окультизмом) у людському суспільстві, які спотворювали духовні знання попередніх поколінь і вводили для молодих поколінь людського роду установки, вигідні системі Тваринного розуму, засновані на страху, ненависті, раболіпстві.


 

Стародавні духовні перекази свідчили, що споконвічні духовні знання роблять людей істинно вільними, незалежними від ілюзій матеріального світу, розкривають внутрішню духовну силу. Однак коли в людському суспільстві почали утворюватися релігії, як інститути жрецької влади, споконвічні духовні знання стали перероблятися в зручну форму для маніпуляції людьми. Якщо простежити історію різних релігій, що існували в різні часи у людському суспільстві, то кожна релігія, яка набирала масової популярності на основі зерен духовних знань, згодом піддавалася розколу на різні течії через проблеми верховенства і влади в самій релігійній громаді. Відбувалося дроблення влади всередині роду нащадків жерців, що породжувало різні догматичні розбіжності всередині релігійної течії. Відмінності у тлумаченні природи влади оформилися в різні доктрини верховної влади, у «своє», що претендує на істинність розуміння духовних знань. Це показник того, як діє шаблонно матеріальне мислення, кероване септонним полем.


 

Якщо порівняти інститути влади релігії і політики різних часів та народів, то можна виявити однакові шаблони боротьби за владу і вплив, що властиві будь-якій складній системі організації матерії. Сьогодні можна у всій повноті спостерігати результат роботи спільного септонного поля стаціонарних частинок По і їхнього впливу на свідомість людей як на частину цього поля.


 

Це множинне дроблення людського суспільства на дрібні частини за будь-якими ознаками: починаючи від національності, віросповідання, соціального статусу людини, наявності територіальних кордонів і закінчуючи різними інститутами влади, ієрархіями тощо. «Роз'єднуй і володарюй» ‒ це відображення того, що відбувається у свідомості людей і хто насправді маніпулює ними та для яких цілей.


 

Знаючи основи СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА можна зрозуміти, що свідомість з її безліччю думок ‒ це всього лише септонне поле Тваринного начала, яке легко маніпулює людиною, отримуючи для свого життя її потенціал. Однак завдяки духовному розвитку у людини відкривається абсолютно інше сприймання, незалежне від септонного поля, що дозволяє людині звільнитися від домінуючого впливу септонного поля і торкнутися свого істинного джерела сил ‒ душі. Як писали древні, втративши з часом споконвічні знання, втративши ключі доступу до свого невичерпного духовного джерела, люди стали служити дзеркалам, спокушені грою їхніх ілюзій.


Література: Філософський енциклопедичний словник / гол. ред. Іллічов Л. Ф., Федосєєв П. Н., Ковальов С. М., Панов В. Г. М.: Радянська енциклопедія, 1983; Міфи народів світу. Енциклопедія // гол. ред. Токарев С.А. – М.: Радянська Енциклопедія, 1987; Еліаде Мірча. Нариси порівняльного релігієзнавства. – М.: Ладомир, 1999; Релігія: Енциклопедія / уклад. і заг. ред. Грицанов А.А., Синило Г. В. – Мн.: Книжковий Будинок, 2007; Навчальний словник-мінімум з релігієзнавства/ гол. ред. Яблоков І. Н. – М.: Гардарики, 2000; Атеїстичний словник / заг. ред. Новіков М. П. – М.: Політвидат, 1986; Основи духовної культури (енциклопедичний словник педагога) / заг. ред. Безрукова В.С.– Єкатеринбург, 2000; Людина і суспільство: Культурологія. Словник-довідник / заг. ред. Штомпель О. М. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1996; Касавін І.Т. Енциклопедія епістемології та філософії науки. – М.: Канон +, 2009; Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. – К.; Ірпінь: Перун, 2009; Skeat, Walter William. A Concise Etymological Dictionary of the English Language. NY: Cosimo, 2005; Williams, Monier. A Sanskrit English Dictionary. Clarendon Press, 1872; Burnett, Tylor Edward. Primitive Culture: Researches into the Development of Mythology, Philosophy, Religion, Art, and Custom. Volume I. London: John Murray, 1871; Pokorny, Julius. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. 2 Bde. Francke: Bern-München, 1959; Mauss Marcel. Sociologie et anthropologie, recueil de textes, préface de Claude Lévi-Strauss, Presses universitaires de France, 1950. 



Назад Вперед

Зміст