Про ефір

У давнину, разом з концепцією знань про фундаментальні неділимі частинки матерії ‒ атоми, згадувалося також і про невичерпне джерело вільної енергії, яка характеризувалася як всюдисуща, всепроникна («немає місця у матеріальному світі, де її б не було»), одна з першооснов матеріального світу. У давньоіндійських джерелах, що дійшли до наших днів, вона іменується як «акаша». Ā «сяйво далі», «безперервне сяйво», освітлений простір.  

 (Література: The Pali Text Society's, Pali-English Dictionary Edited by Davids, Rhys; Stede, William.London, 1921-1925). 

Сама розшифровка цього терміна вказує на те, що стародавні знали про властивості невичерпного джерела енергії, які згодом через багато століть і виявив сербський фізик і винахідник Нікола Тесла (1856-1943). Але про це трохи пізніше.

У викладі стародавнього тексту на європейські мови перекладачі розшифровували зміст поняття акаша, як «те, що лежить в основі». Таким чином, в контексті грецької мови це вже звучало і як «суть» (ousia, тобто основне). А вже в латинському перекладі грецьке слово «суть» позначалося поняттям «субстанція» (substantia) і розглядалося як «основний початок явища», матерія в аспекті єдності усіх форм її руху, усіх розходжень і протилежностей, що виникають у цьому русі. У сучасних словниках подається визначення слова «акаша» як просторової субстанції, з якої відбувається «початок прояву», «первинний імпульс».

Збереглися стародавні згадки, що у акаші є лише одна характерна ознака ‒ Звук (примітка: див. книгу «АллатРа», стор.53). Причому Звук в понятті нечутних, дуже тонких вібрацій непроявленого Звуку (також згадуваного в стародавніх джерелах як Первинний Звук), що є причиною усіх послідовних проявів невидимих і видимих, тонких та грубих елементів Всесвіту. Акаша ‒ носій якості такого Звуку і описується як нескінченна, всюдисуща речовина Всесвіту, яка все пронизує, не має матеріальної форми, але дає основу для різноманіття речей. Згадується, що всі об'єкти світу мають властивості просторової віддільності один від одного саме завдяки тому, що вони оточені акашею і взаємодіють з нею. Проявом акаші є все, що являє собою комбінацію елементів, виступає як відчутне, чутне, видиме. При цьому вона сама настільки тонка, що не сприймається органами чуття людини. У перекладах давньоіндійських вчень йдеться про те, що при прояві світу була тільки ця субстанція, а коли світовий цикл завершиться, то все знову звернеться в акашу, і наступний цикл розпочнеться з неї.

(Література: Євразійська мудрість від А до Я: філософський тлумачний словник/Зорін В. І. - Алмати: Создік-Словник, 2002)


 


 

Згадки про акаші, що дійшли до наших днів, можна знайти в літературі, що оповідає про вчення давньоіндійських філософських шкіл, таких як Вайшешика, Н'яя, Санкх'я та інших, філософи яких намагалися міркувати про ще давніші знання, що дійшли до їх часів. Наприклад, в Санкх'я акаша розглядається як та «що заподіює» акаші, і «заподіяною» акаші і дано пояснення з приводу даного перетворення. Ці знання стають вельми цікавими, коли знаєш першооснови процесів, що відбуваються в езоосмічній решітці..


Стародавні греки, переймаючи знання зі Сходу, зокрема, з Стародавньої Індії, назвали невичерпне джерело вільної енергії словом «ефір» (від грецьк. «αινηρ» ‒ «променистий»), намагаючись передати змістовний переклад на грецьку мову індійського терміна акаша, як «безперервне сяйво», освітлений простір. Цей термін вживав в античні часи Аристотель для позначення матерії, з якої складається все, зокрема «з чого складається небо і що на небі». Треба розуміти, що саме в ті часи древні греки вкладали в поняття «неба». У грецькій міфології існувало поняття «самий верхній, чистий, прозорий, променистий шар повітря, місце проживання богів», на противагу «нижньому шару повітря, де все тимчасове і скінченне». Тому поняття ефіру як повітря над хмарами, (верхні шари повітря), мало дещо інший зміст. Відповідно, у них ефір, також як акаша, позначав усепроникне середовище, один із космічних елементів, що складають невагому субстанцію неба і зірок, найтоншу перворечовину, яка була недоступна чуттєвому спостереженню. Майже кожен відомий давньогрецький натураліст або філософ описував ці найдавніші знання, виходячи зі свого розуміння, подаючи відому на Сході стародавню інформацію (древні відомості) як перлину «свого вчення» про невидимий світ.

Згадки про ефір як про щонайтоншу першоречовину можна знайти у вченнях давньогрецьких філософів: Анаксагора ‒ математика, астронома, основоположника афінської школи; жерця, політика, філософа Емпедокла; давньогрецьких філософів Платона і Аристотеля (учень Платона, вихователь Олександра Македонського), які називали ефір «п'ятим елементом» (квінтесенцією), нематеріальною субстанцією небесної тверді і світил, що заповнює небесний простір. У Аристотеля «п'ятий елемент» (квінтесенція) ‒ ефір був наріжним каменем у його космології, субстанцією всього «надмісячного світу» (як самих світил, так і «сфер» що несуть їх). Причому згадувалося, що ефіру був властивий тільки один вид руху ‒ просторове переміщення по колу (примітка: див. книгу «АллатРа» про спіралевидний рух) на відміну від чотирьох елементів (земля, вогонь, повітря, вода) «підмісячного світу», схильних «до виникнення і знищення» (циклічного взаємоперетворення) і наділених властивістю прямолінійного руху.

(Література: Філософський енциклопедичний словник / гол. ред. Іллічов Л.Ф., Федосєєв П. Н., Ковальов С. М., Панов В. Г. - М.: Радянська енциклопедія, 1983).


 

Однією з найбільш впливових філософських шкіл античності був стоїцизм, який згодом став популярний і в Римі. Основними напрямками цієї школи були фізика (філософія природи), логіка і етика (філософія духу). Їхня фізика спиралася на філософські праці минулих століть, фізику Аристотеля і космологію Геракліта. У стоїків найтонша першоречовина іменувалася як пневма, з якої все складається і яка у всьому діє. Згідно з їхнім вченням, у цю першоречовину перетворюється все після «світової пожежі». Пневма вважалася щонайтоншою субстанцією, життєвою силою, яка пронизує космос «життєвим диханням» і об'єднує його в цілісний організм. Пневматична система згідно з їхнім вченням має свій центр управління, «керівну частину», яка знаходиться в ефірі (примітка: див. далі в доповіді тему про реальні (стаціонарні) частинки По).

Цікаво, що пневма спочатку у перекладі з грецької означає «подих», тобто першопоштовх (примітка: див. далі в доповіді тему про першопоштовх ‒ процес езоосмоса). Першопоштовх, як процес, у космології античності зароджує рухому субстанцію, тобто задає перший рух. У зв'язку з цим слово «пневма» перекладали ще як «горіння ефіру», тобто енергія ефіру. Пізніше поняття «пневма» стали перекладати як «дихання», пізніше ‒ «дух», від «дую», «дихаю». Зараз поняття пневми, наприклад, в релігії пов'язують зі сферою духу. У християнській теології можна зустріти такі поняття як «pneuma hagion», тобто Святий Дух, а також вчення про Святого Духа ‒ пневматологія.

У гностицизмі і герметизмі пневму характеризували як «посередника»: в космосі ‒ між світлом і темрявою, вищою і нижчою ділянками світу, а в людині ‒ між тілом і душею (повітряна оболонка душі). Гностики називали людей, що знаходяться під владою божественної пневми ‒ пневматиками, на противагу людям, які перебували під владою матерії. У магічних папірусах і в алхіміків пневма характеризувалася як прихована, таємнича сила, якою можна було опанувати для досягнення певної мети (такої наприклад, як перетворення будь-якого металу в золото). У тих же неоплатоніків пневма вважалася посередником матеріального і нематеріального світів, оболонкою душі, що оберігає її від дотику до тіла, що оскверняє, та від безпосереднього контакту з матеріальним світом при чуттєвому сприйнятті («душа сприймає відбитки тіл на пневматичній оболонці»).(Примітка: див. у книзі «АллатРа» поняття про субособистість).

 (Література: Філософський енциклопедичний словник / Гол. ред. Іллічов Л. Ф., Федосєєв П. Н., Ковальов С. М., Панов В. Г. М.: Радянська енциклопедія, 1983; Leisegang H., Pneuma Hagion. Der es Geistbegriffs der sinoptischen Evangelien aus dergriechischen Mystik, Lpz., 1922; Verbeke G., Involution de la doctrine du pneuma du stolcisme a St.Augustin, Louvain ‒ P., 1945; Saake H., Pneuma, в кн.: RE, Suppl., Bdl4, 1974). 

&  «Судячи з усього, і ім'я [першого тіла], що дійшло від пращурів аж до сьогодні, говорить про те, що вони трималися [щодо цього] тих же поглядів, які висловлюємо ми, бо слід вважати, що одні й ті ж ідеї приходять до нас знову не раз і не два, а безліч разів. Саме тому, вважаючи, що перше тіло відмінне від землі, вогню, повітря і води, вони назвали найвище місце «ефіром» (aithsr), зробивши найменування, яке вони йому встановили, від того, що воно «завжди біжить» (aei thein) в продовження вічного часу».
Література: «Аристотель. Про небо. Книга I». Переклад А.В.Лебедєва. 


Згадки про ефір збереглися і в легендах про богів. Згідно з давньогрецькою міфологією, Ефір був сином первозданного вічного мороку Ереба (це ім'я в перекладі з грецької ‒ «морок») і богині Нікти (це ім'я в перекладі з грецької «никс» ‒ «ніч»). Вважалося, що Нікта є однією з первинних світоутворюючих потенцій і її житло розташоване в безодні тартару. Ефір згадували як полум'яніюче повітря, в якому обертаються зірки і живуть боги (примітка: див. далі в доповіді тему про езоосмічну мембрану). У давнину під ефіром розуміли те, що відокремлює нескінченний світ бога від тимчасового і матеріального світу. Вважалося, що через ефір просочувалася сила, яка створювала і запускала все видиме і невидиме в цьому матеріальному світі, а також те, що люди називають «життям». Враховуючи основи СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА, ці відомості, що дійшли до наших днів, вже не здаються легендами. Знання основ дає чітке, обгрунтоване розуміння, що це природні процеси, що лежать в основі світобудови.

Про ефір як про світове всепроникне середовище, якому властива роль переносника будь-яких взаємодій у матеріальному світі, зберігалися знання і в подальші епохи. Практично усі, хто цікавився стародавніми відомостями про неподільні елементарні частинки ‒ атоми, стикалися і зі знанням про невичерпне джерело енергії ‒ ефір, проте сприймали цю інформацію згідно з домінуючим світоглядом своєї епохи. Це ті ж Джордано Бруно, Рене Декарт, Християн Гюйгенс, Ісаак Ньютон, Леонард Ейлер, Михайло Ломоносов, Дмитро Менделєєв і багато інших.


Наприклад, фізик, математик Ре не Декарт у своєму знаменитому творі «Діоптріка» («La Dioptri-que», 1637) викладає ідеї ефіру як переносника світла. Християн Гюйгенс у своїй основній роботі «Трактат про світло» («Trait de la lumiere», 1690) описує хвильову теорію світла, де висловлює ключову ідею: світлові збудження є пружними імпульсами в ефірі. Ісаак Ньютон у своїй основній праці «Математичні початки натуральної філософії» («Philosophiæ Naturalis Principia Mathematica», 1687), де він спробував узагальнити свої результати і дослідження своїх попередників, також згадував про ці знання, відомі в давнину. Зокрема, про миттєву передачу дії від одного тіла до іншого на відстані через порожній простір без допомоги матерії. Цю інформацію Ньютон висунув як власну ідею далекодії або дії на відстані. А також згадав у своїй інтерпретації древні знання про «першопоштовх» в контексті ідеї про божественне походження світу. Найбільший математик, механік, фізик XVIII століття, що вніс фундаментальний внесок у розвиток цих наук ‒ академік Леонард Ейлер (Leonhard Euler; 1707-1783) у своїх працях писав про те, що усі оптичні, електричні, магнітні та інші явища пояснюються взаємодією «грубої» матерії і більш «тоншої» речовини (менш щільної, але більш пружньої) ‒ ефіру. Він спробував пояснити відомі в його час явища коливаннями ефіру.


Загалом, в XVIII, XIX століттях і навіть на початку XX століття під час бурхливого розвитку експериментальної науки (плодами знань якої сучасна наука користується дотепер) ефір був однією з центральних тем обговорення фізиків, математиків, хіміків і дослідників інших дисциплін. Про світовий ефір говорили і писали багато видатних вчених. Наприклад, англійський фізик, математик Джеймс Максвелл (James Maxwell; 1831-1879) ‒ один з основоположників статистичної фізики і створювач класичної електродинаміки. Саме завдяки модельним уявленням про ефір і наявності древніх знань про це особливе світове середовище, він зміг прийти до теорії електромагнітного поля. Максвелл вважав, що напруженість електричного поля пов'язана з пружними напругами в ефірі, а магнітна індукція пов'язана з його вихровими рухами. У «Трактаті про електрику і магнетизм» («A Treatise on Electricity and Magnetism», 1873) він написав наступне: «Зараз ми не можемо зрозуміти поширення (примітка: взаємодії) у часі інакше, ніж як політ матеріальної субстанції через простір, або як стан руху чи напруги в середовищі, що вже існує в просторі... Дійсно, як би енергія не передавалася від одного тіла до іншого в часі, повинні існувати середовище або речовина, в якій знаходиться енергія, після того як вона покинула одне тіло, але ще не досягла іншого... Отже, всі ці теорії (прим.: хвилевої взаємодії та електромагнетизму) ведуть до поняття середовища, в якому має місце поширення, і якщо ми приймемо це середовище як гіпотезу, я думаю, вона повинна зайняти визначне місце в наших дослідженнях, і слід спробувати побудувати уявне представлення її дії у всіх подробицях; це і було моєю постійною метою у справжньому трактаті».


Концепцію про ефір вивчали наступні вчені. Англійський фізик, хімік Майкл Фарадей (Michael Faraday; 1791-1867) ‒ засновник сучасної концепції «силового поля» в електродинаміці, автор ряду фундаментальних відкриттів, зокрема й закону електромагнітної індукції, законів електролізу і т.д. Німецький фізик Генріх Герц (Heinrich Hertz; 1857-1894) ‒ один із засновників електродинаміки, який експериментально довів існування електромагнітних хвиль (завдяки його працям і працям інших вчених згодом було створено радіо). Голландський фізик Хендрік Лоренц (Hendrik Lorentz; 1853-1928), відомі його роботи, присвячені електродинаміці, статистичній фізиці, оптиці, теорії випромінювання, атомній фізиці. Він об'єднав концепцію безперервного електромагнітного поля з уявленням про дискретні електричні заряди, що входять до складу речовини. Знаменитий французький математик, фізик, астроном, філософ Жюль Анрі Пуанкаре (Jules Henri Poincaré; 1854-1912), який використовував у своїх роботах концепцію світового ефіру і вказував на те, що його (ефір) ніколи не вдасться виявити експериментальним шляхом, про що і згадувалося в давнину. Проте в давнину також зазначалося, що ця субстанція недоступна для людей, але знаючи її природу, можна отримувати невичерпне джерело сили (енергії). Ця інформація, власне, і стала об'єктом уваги політичних та релігійних правителів, багатих людей різних епох, які так чи інакше залучали до цих досліджень найкращі уми свого часу, фінансували їхні розробки, стимулювали (або не заважали) знаменитим ученим досліджувати питання, що стосуються ефіру.


 


 

Це всепроникне середовище розглядалося в століття нових відкриттів у фізиці як першооснова, як і в давнину. Але в світлі нових розумінь того часу ефір розглядали також як переносник світла і електромагнітних взаємодій. Вважалося, що саме ефір сприяє передачі електромагнітних випромінювань, завдяки чому і з'явився відомий усім вислів про радіомовлення ‒ «вийти в ефір». Це була епоха великих відкриттів у фізиці. Як писали сучасники того часу: «ідеї буквально витали в повітрі». Всі ці фундаментальні відкриття набирали серйозного темпу експериментальних підтверджень до певного моменту...


 

Несподівано на початку XX століття усі дослідження по ефіру згорнули. Багатьом вченим, що відстоювали теорію ефіру, припинили фінансування робіт, почали створювати різні штучні перешкоди, наприклад, закривати лабораторії, скорочувати наукові вакансії, створювати складності в подальшому працевлаштуванні цих вчених і т.п. Одночасно у світових ЗМІ почалася масштабна дискредитація ефіру, як одного з основних понять теоретичної фізики. Чому про ефір, на підставі якого знамениті вчені XIX століття вибудовували свої фундаментальні теорії і отримували дійсно цікаві експериментальні дані про унікальну природу електромагнетизму, раптом так різко замовкли всі? А в подальшому на тих фізиків, хто навіть просто згадував про ефір у розмові з колегами, беззастережно вішали ярлик - «псевдовчений», незважаючи на його заслуги, навіть якщо він тисячу разів був правий у своїх висновках? Що ж відбулося в той час насправді?


 

«Винуватцем» цього був відомий сербський фізик, дослідник електрики високої напруги, талановитий інженер, винахідник Нікола Тесла, який експериментально знайшов спосіб отримання невичерпної енергії з ефіру. Його спеціальністю була електротехніка, а основним науковим інтересом стало вивчення питання про генерування і бездротову передачу енергії на відстань. Не випадково в його ідеї входили, на перший погляд, фантастичні реалії для людства. Наприклад, бездротове освітлення вночі, як удень, морського шляху кораблям, які пливли в океані за рахунок вільної енергії, взятої з атмосфери (точніше з ефіру). Подібні відкриття, якби вони були втілені в життя, дали б розуміння багатьох подій і загадок глибокої давнини, фактів, встановлених в ході археологічних відкриттів, і знахідок, які не вписуються в традиційне пояснення історії, життя і технічних досягнень древніх людей. Це дало б відповіді на безліч питань. Наприклад, як стародавні єгиптяни здійснювали будівництво і декоративне оформлення всередині пірамід, не вдаючись до відомих сучасним людям способів освітлення? Завдяки якій силі люди давнини змогли впливати на гравітацію і пересувати мегаліти, будувати з них цілі міста? Для чого призначалися такі «космодроми» як, наприклад, стародавня Баальбекська тераса у Лівані? Звідки предки африканського племені догонів володіли точними відомостями про зірку Сіріус і її системи, і яке треба мати джерело енергії, щоб долетіти (безпечно) на космічному кораблі до цієї та інших зірок?



 

Тесла домігся приголомшливих результатів у своїх дослідженнях і мріяв про те, щоб його винаходи та вільна енергія були доступні усім людям, що природно, значно б полегшило і спростило життя всьому людству, вивело б цивілізацію на новий виток технічного розвитку. Однак проблема була в тому, що фінансування його ідей, досліджень, утримання лабораторії здійснювалося за рахунок грошей американських промисловців, які мали інші погляди на світ та інші цілі. Для них на чолі кута стояла не безкоштовна роздача енергії всім нужденним і побудова світового духовно-морального суспільства, а особиста комерційна вигода, створення споживацького суспільства, в якому вони та їхні нащадки мали б необмежену владу над людьми.


 

Зовсім не випадково період 1895-1904 років називають часом революційних змін у фізиці. З 1892 по 1905 роки був пік найбільш значущих відкриттів Тесли. Однак, його «провина» і «стратегічна помилка» були в тому, що першими, кому він показав свої найважливіші відкриття, були ті, хто служив створенню споживацького суспільства. Ці відкриття та можливі наслідки і перспективи з ними пов'язані, так шокували американських фінансистів та промисловців, що вони від страху втратити свої доходи та владу над людьми не тільки різко припинили фінансування проектів Тесли, але й зробили все для того, щоб таке поняття як ефір «раз і назавжди» зникло з фундаментальної науки ‒ фізики. Історія з Ніколою Теслою ‒ це, звичайно, окремий випадок. Подібні відкриття міг зробити і хтось інший, оскільки наука в той час дійсно дійшла до важливого переломного моменту, що відчиняє фантастичні перспективи для людської цивілізації. Але це окрема історія, на жаль, відбилася на всій науці в цілому і найголовніше ‒ на її майбутньому. Таким чином, Нікола Тесла, сам того не бажаючи, перекреслив на сторіччя дослідження питання отримання вільної енергії з ефіру, поспішаючи продемонструвати революційну технологію тим, хто через це епохальне відкриття міг втратити багато грошей, владу над людьми і своє «світове панування».


 

З 1905 року в науці почалося цілеспрямоване знищення теорії про ефір. Аж ніяк не випадково 1905 рік увійшов в історію фізики як «Рік чудес» (на латині ‒ Annus мirabilis; цікавий факт для обізнаних людей: в англійській літературі найменування «Annus мirabilis» в основному вживається стосовно 1666 року). Внаслідок таємної змови світових промисловців і магнатів, на авторитетний науковий олімп світового значення в терміновому порядку висувається ряд «фігур», кандидатури яких починають популяризувати по всьому світу, а вони, в свою чергу, починають підміняти поняття про ефір та відводити фізику в інше русло досліджень. Наприклад, в 1905 році нікому невідомий 26-річний Альберт Ейнштейн (Albert Einstein; 1879‒1955; на той момент вже громадянин Швейцарії, співробітник Патентного бюро) публікує чотири статті з найактуальніших напрямків, які були у ті роки в центрі уваги фізиків різних країн. Серед них робота «До електродинаміки рухомих тіл» («Zur Elektrodynamik bewegter Körper», 1905), де Ейнштейном викладається спеціальна теорія відносності. Причому його роботи відразу публікуються у престижному фізичному журналі Німеччини ‒ «Аннали фізики» («Annalen der Physik»). На той час електродинаміка була вельми популярною темою і привертала увагу багатьох людей, завдяки теоретичним та експериментальним відкриттям Ніколи Тесли і ряду видатних учених того часу, що працювали тоді в галузях електрики та магнетизму.


 


Спеціальна теорія відносності Ейнштейна містила в собі перегляд уявлень у фізиці про час і простір. Його погляди підносилися як значною мірою «незалежні» від тодішніх теорій, які базувалися на теорії про ефір. Наприклад, якщо знаменитий голландський фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з фізики Хендрік Лоренц, а також авторитетний французький математик, фізик Анрі Пуанкаре, вважали усі нові ефекти динамічними властивостями ефіру, то у «теорії відносності» Ейнштейна все це переводилося з динаміки в кінематику і виключало поняття ефіру. Молодий вчений почав стверджувати: те, що вважалося властивостями ефіру є «насправді» проявом об'єктивних властивостей простору і часу, та взагалі недоцільно залучати саме поняття ефіру всього лише для того, щоб довести неможливість його спостереження. Тобто Ейнштейн скасував у своїх роботах як поняття ефіру, так і поняття абсолютного руху та абсолютного часу, що спираються на нього (примітка: докладніше про абсолютний час і рух див. у книзі «Езоосмос»). При цьому теорія відносності не була чимось новим у науці. Ще задовго до цієї публікації Ейнштейна, Анрі Пуанкаре у своїй роботі «Вимірювання часу» («La mesure du temps», 1898) сформулював загальний і універсальний принцип відносності для електромагнітних явищ. Але проблема була у тому, що і Лоренц і Пуанкаре були прихильниками теорії ефіру, що було не на руку тим, хто займався знищенням цього поняття в науці за завданням крупних фінансистів.


 


 


 

Про те, що ця змова цілеспрямовано і планомірно втілювалася в життя всілякими способами, свідчать багато фактів. Спочатку найбільші вчені того часу обходили відносним мовчанням питання пропонованої «нової теорії» або обмежувалися професійними коментарями про те, що ці теми вже розглядалися раніше іншими вченими і результати їхніх досліджень були справедливі лише для певних умов. Але потім фізиків все частіше стали ділити на тих, хто був прихильником нової теорії і тих, хто стояв на позиціях концепції про ефір. Підсумком стравлювання вчених один з одним, штучного розколу в їхніх рядах стала офіційна заява у вересні 1920 року. На з'їзді 86-го Конгресу Союзу німецьких природодослідників і лікарів у німецькому місті Бад-Наухаймі (Bad Nauheim; місто в Німеччина) урочисто було оголошено як факт, що таке поняття як ефір остаточно скасовано. Місце і час для цього були обрані не випадково (європейський курорт Бад-Наухайм, розташований на землі Гессен, за 38 км від Франкфурта-на-Майні). (Примітка: див. інформацію з книги «Сенсей-IV»). Вчені того часу розуміли, що ця заява, по суті, перекреслить пояснення багатьох вже обґрунтованих теорій фізики, не надаючи натомість нових належних доведень та пояснень. Практично з цього часу у науковому співтоваристві почали працювати нав'язані шаблони від будівельників споживацького суспільства, що розділяють науку на два табори: «сліпих», які не можуть побачити очевидні факти і «німих», які знають, але бояться про це говорити.


 

Одночасно за допомогою ЗМІ зо середжували увагу світової громадськості на затвердженні «істинності теорії відносності», насаджуючи ідею, що ефір в принципі не існує. З поспіхом популяризувалися книги та виступи лекторів, які розповідали про нову теорію відносності однобоко, у ракурсі очевидного і беззастережного факту. Це також зіграло свою роль в ігноруванні і знищенні знань про ефір. Висловлюючись сучасною мовою, світовими ділками застосовувалася відома їм технологія впливу на маси через ЗМІ, результатом якої було знищення певної громадської думки, підміна її на неправдиве, прямо протилежне публічне судження, вигідне зацікавленим колам можновладців. Набагато пізніше ця технологія стане публічно відомою і буде названа «Вікно Овертона» («Overton window»). Зміст її полягає в спеціальній інформаційній обробці суспільної свідомості від стадії сприйняття ідеї, як кардинально «неприйнятної» (наприклад, порушує будь-які суспільні підвалини, древні знання, постулати, традиційні погляди, морально-етичні загальнолюдські норми) до стадії не тільки публічно «прийнятної ідеї», а й створення непорушного нового правила для суспільства на цій помилковій основі. (Стадії інформаційної обробки суспільної свідомості згідно з «Вікнам Овертона»: неможливе прийняття помилкової ідеї ‒ радикальний погляд на цю ідею ‒ мінімально прийнятний погляд на ідею ‒ максимально  розумний погляд на ідею ‒ найбільш популярний погляд на ідею ‒ введення у правило життя).


 

Усі ці пертурбації у фізиці сумні, але не дивні. Вони лише часткове відображення того, що глобально відбувалося в суспільній свідомості того часу у зв'язку з активною діяльністю групи фінансистів, які мріють про світове панування. Адже саме тоді у світі масово знищувалася духовність, моральність, штучно будувалося споживацьке суспільство. Прискорено створювалися світові концерни, транснаціональні корпорації, приватні монополії, світовий ринок, орієнтований на формування та зміцнення споживацького суспільства. У світовому співтоваристві штампувалася людина-споживач, свідомість якої з дитинства регулювали на матеріалістичне, егоїстичне сприйняття світу, споживацьке ставлення до життя, отримання особистої вигоди. А сенс життя зводився до хибного шляху (бажання постійного підвищення рівня свого доходу і добробуту, кар'єрного зростання, відстоювання егоїстичних амбіцій), який в результаті не давав людині внутрішньої свободи і щастя, які вона шукала. Природно, що після такої масової обробки свідомості, егоїстичне мислення людини-споживача вже не сприймало серйозно знання минулого, зокрема і того, що вважалося священним і зберігалося як важливі для людства знання з покоління у покоління протягом тисячоліть. Людині за таких обставин важко було уявити, що таке абсолютна порожнеча, якщо вона не заповнена нічим матеріальним. Їй важко було вийти з рамок матеріального світогляду, які їй поставили як обмежувачі у свідомості, щоб вона не пізнала більшого й не стала черговою Теслою, Планком, Максвеллом.


 



І, як наслідок, розвиток фізики в цьому перспективному напрямку з вивчення властивостей ефіру загальмувався на сторіччя, а в науці в пріоритетних напрямках залишилося лише те, що давало військову перевагу правителям і доходи олігархам. Сьогодні залишки колишніх знань про ефір існують у рамках трактування традиційної науки або на рівні філософських міркувань «про примітивні знання минулого», та й то зі спотворенням та нерозумінням суті, або втиснуті в обмежувальні рамки клейма «окультних стародавніх інтерпретацій».


 

Що можна спостерігати у сучасному світі внаслідок втрати древніх знань про невичерпне джерело енергії (ефіру, акаші, вільної енергії)? Жорстка конкуренція за непоновлювані джерела енергії планети, аж до військових конфліктів, експансія транснаціональних компаній, непримиренне розділення людей на «своїх і чужих», боротьба без правил за споживацький ринок. Джерела вуглеводнів стали розмінною монетою в політичних і економічних питаннях споживацького суспільства. Сьогодні цивілізація, в якій гроші масово правлять розумами людей, прийшла до природної безвиході свого розвитку, до глобальних світових проблем внаслідок втрати духовно-моральних основ. І все це відбувається саме зараз, в період, коли глобальні природні катаклізми прискореними темпами набирають свою силу та коли знання про ефір необхідні для виживання людства, як повітря. За допомогою грошей можна стримати язики вчених, та неможливо стримати наростаючий гнів природи!


 

У сучасному суспільстві, завдяки ЗМІ, міцно впроваджено у свідомість обивателя словосполучення «енергетична криза», яким виправдовують ескалацію міжнародної військово-політичної напруженості, війни, найрізноманітні спроби знищити «зайве» народонаселення. Але мало хто замислюється, що насправді ховається під «енергетичною кризою» і чому це поняття введене у популярну громадську думку як шаблонне виправдання? Адже нині відкриті різні способи отримання електроенергії без використання вуглеводневої сировини. Чому про них замовчують офіційні джерела? Відповіді на ці питання знову приведуть до банального людського бажання володіти світової владою або, принаймні, до прагнення не втратити важелі впливу на різні ситуації на світовому споживацькому ринку. Так що споживацьке суспільство, де все працює на бізнес «з мінливим людським обличчям», несумісне з поняттями духовно-творчого суспільства ‒ загальнодоступною вільною енергією і споконвічними знаннями.


Однак зараз, завдяки в тому числі і знанням СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИЦІ АЛЛАТРА, у всіх розсудливих людей світу є унікальна можливість кардинально повернути вектор розвитку цивілізації в духовно-моральне русло (примітка: див. книгу «АллатРа») і вирішити найголовнішу проблему світового суспільства ‒ проблему отримання безкоштовної вільної енергії. Можливості та перспективи, які відкриває СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА, звільняють людину від матеріальної залежності, тобто сприяють скасуванню будь-якого споживацького ладу. Вони виводять людство на абсолютно нову грань світосприйняття, світопізнання, наукового вивчення та практичного дослідження космосу і людини.





Назад Вперед

Зміст