Людське сприйняття

У природі триває постійний процес руху і перетворення матерії на різних рівнях її організації, з різними швидкостями, фазовими станами, фізичними та іншими умовами тощо. Наука довела, що якщо людському оку ці перетворення не помітні, то це не означає, що ці процеси не існують. Але всяка зміна в природі повинна мати достатню основу. Фундаментальне завдання сучасної фізики ‒ дійти до початкової причини, що діє за незмінним законом і що визначає все розмаїття наступних причин зміни явищ і розвитку подій. 


 

Зараз фізика нерозривно пов'язана з філософією, як і в епоху античності, а в давніші часи - з духовними знаннями, точніше існувала як додаток до них, висвітлюючи питання невидимого для людини життя макро- і мікросвіту. Це були знання про народження, будову та еволюцію Всесвіту, періодичності його загибелі та відродження, про будову невидимого і видимого світів, про людину, її багатовимірну конструкцію в невидимому світі, про реальні можливості, а також про головну її силу і найважливішу складову ‒ духовне начало. Основи споконвічної фізики служили доповненням до розуміння людиною істинного духовного сенсу її короткочасного існування в цьому ілюзорному світі.


 

Ви не замислювалися, чому духовні погляди про світ і справжню природу людини в сучасному суспільстві скасовані і підмінені філософськими матеріалістичними поглядами? І чому досі пояснення наукової картини світу озвучується у форматі сучасних філософських поглядів (матеріалістичних уявлень про загальні принципи і закони будови всесвіту)? Тобто гіпотетично, на рівні наявних сьогодні в науці знань і припущень, розглядаються питання про народження та еволюцію Всесвіту, виникнення простору і часу, про елементарні частинки, про мікросвіт, зародження і розвиток життя. Адже ті ж самі питання розглядалися і в давніх духовних трактатах народів світу, але як доповнення до знань про людину, сенс її існування і важливості духовного преображення.

Ми опускаємо питання, як і від кого в глибоку давнину люди могли отримати ці унікальні знання про невидимий мікро- і макросвіти. Але цікавий сам факт, що людина, як біологічна істота, жительтривимірного світу, дуже обмежена у своєму сприйнятті (а, отже, у пізнанні) навколишньої дійсності. Іншими словами, якщо їй не розповісти про якісь явища, що існують поза видимим світом, і не навчити ними користуватися, то самостійно людині це зробити неможливо. Приклад тому - так звані феральні люди (що виросли в ізоляції від людського суспільства, серед тварин), діти, які з тих чи інших причин з самого раннього віку перебували в соціальній ізоляції, поза контактом з людьми, не мали можливості отримати знання та соціальний досвід. Такі приклади давно відомі психологам і соціологам.


 

З чого складається уявлення людини про світ, про себе, про своє життя? Як формується її сприйняття, яку інформацію вона бере за основу свого світогляду (чому вірить)? Що називає «реальністю» і який світ насправді? Якщо розглянути ці питання з погляду фізики, то людина вкрай обмежена у своєму сприйнятті навколишнього світу, в сприйнятті найширшого океану фізичних полів, спектра електромагнітних хвиль різної частоти, всього того різноманіття і багатоваріабельності форм життя і природних явищ, які існують у матеріальному світі. Як спостерігач, вона замкнута в системі тривимірного виміру і має можливість пізнати дуже малу його частину за допомогою свого тіла, точніше його органів чуття. А які межі можливостей останніх? Простий приклад - очі. Основна інформація про навколишній світ надходить до людини через зоровий канал. Для ока людини видима ділянка спектра - це електромагнітні хвилі довжиною від 400 до 760 нанометрів. Все, що лежить за межами цього спектру, людина не бачить, отже в її мозку не знаходить відображення реальність, що лежить поза цього діапазону довжин хвиль. Те ж стосується і звуку, який людина чує лише в діапазоні від 16 Гц до 20 кГц (для порівняння: слух деяких тварин охоплює діапазон до 200 кГц, а комах - до 500 кГц). Органи чуття постачають дуже мізерну інформацію про зовнішній світ, завдяки якій у людини виникає хибне уявлення не тільки про просторове розташування зовнішньої реальності, а й про статичність багатьох видимих об'єктів, тобто у людини виникає своєрідна ілюзія сприйняття. Проте насправді немає жодного матеріального об'єкта, який би знаходився в абсолютному спокої, бо все знаходиться в русі, як в мікро-, так і в макросвіті.


 

Тіло людини - це цілий хімічний завод, який генерує і споживає енергію та може існувати тільки за наявності цілого ряду певних умов, наприклад, за наявності відповідного гравітаційного поля, атмосфери, води, поживних елементів, які необхідні для підтримки життєдіяльності організму тощо. Це складний біофізичний об'єкт, здатний перетворювати інформацію різноманітної природи, що надійшла, в електричні сигнали (нервові імпульси), які зчитує і обробляє центральна нервова система. У дорослої середньостатистичної людини тільки в біохімічних процесах організму беруть участь трильйони найдрібніших живих мікрооб'єктів, точніше живих систем (!) ‒ клітин, які підтримують життя цієї складної системи і безперервно взаємодіють та пристосовуються до мінливих умов. Але всі ці клітини складаються з елементарних частинок, які на рівні квантової фізики існують за зовсім іншими законами (на відміну від законів класичної фізики), де в кінцевій основі всього ‒ енергія та інформація. Іншими словами, хімія видимого світу базується на фізиці невидимого світу.


 

В цілому, у людини ‒ суб'єктивне сприйняття дійсності. Людський мозок, незважаючи на свою складність, значно обмежений у своїх можливостях і може функціонувати тільки в певних умовах. Інформація про навколишню дійсність сприймається індивідом з тимчасовим запізненням і просторовим спотворенням. Наприклад, просторове спотворення сприйняття може бути обумовлено різною швидкістю проходження звукових (механічних) і світлових (електромагнітних) хвиль через різні середовища і матеріали, розсіюванням, відображенням і накладенням хвиль. Тобто людина одержує не цільну, а уривчасту, фрагментарну інформацію. Моделі сприйняття навколишньої дійсності дуже суб'єктивні. Людина пізнає навколишню дійсність за допомогою свідомості, за допомогою придбаних асоціацій, що належать до тривимірного світу. Іншими словами, всі процеси і явища віна «міряє» тривимірністю і шукає собі подібне. Тому свідомість, яка налаштована в повсякденності на шаблонне сприйняття світу, багато чого випускає з уваги, через нерозуміння невідомих їй процесів і явищ. Шаблонність сприйняття людини споживацького суспільства з матеріалістичним способом мислення виражається в словах біблійного персонажа ‒ Фоми невіруючого: «Якщо не побачу ‒ не повірю». Але показова відповідь представника духовного співтовариства (Ісуса): «Блаженні ж ті, що не бачили й повірили!». З погляду СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА останній вислів більш ніж доречний, він стосується не тільки духовного життя людей, але й глобальних процесів, що відбуваються в мікросвіті на рівні езоосмічної решітки (Примітка: див. далі по доповіді тему «Езоосмічна решітка»).


 

Якщо розглядати питання з позиції квантової фізики, людина живе в системі ілюзій. А якщо розглядати це питання з позиції духовних знань, то заважає людині зрозуміти і усвідомити ілюзорність світу лише така негативна якість її свідомості як гординя – батіг та пряник матеріальної розумної системи, яка робить людину не просто рабом своїх бажань, а перетворює її на «дійну корову» для своєї системи, а мерцем за життя. Не випадково стародавні мудрі люди, коли передавали знання попередніх поколінь, акцентували увагу на тому, що все, що людина сприймає у видимому світі, насправді не є реальністю і що у неї є можливість розвитку іншого сприйняття, яке якісно відрізняється від оманливого, ілюзорного сприйняття дійсності, що нав'язує матеріальна система.


 

Внаслідок усіх цих та інших подібних причин неможливо достовірно точно говорити про складні процеси функціонування матеріальної частини Всесвіту, які знаходяться за межами обмеженого сприйняття людини, як жителя тривимірного виміру. Проте знання про них, адаптовані для людського розуміння, існували здавна. Судячи зі старовиних трактатів, до цих знань ставилися як до священних, дбайливо передавали з покоління в покоління. Цілком зрозуміло, що призначалися вони для того, щоб людина, пізнаючи світ, могла зрозуміти набагато більше щодо себе, своєї істинної природи, свого духовного сенсу життя, вміла користуватися цими додатковими знаннями про невидимі процеси матеріального світу винятково для досягнення свого духовного преображення.


 

Багато стародавніх знань передавалося з покоління в покоління в асоціативній формі, яка зрозуміла для сприйняття більшості людей того чи іншого часу, що проживали в тих чи інших регіонах планети. І це не дивно. Сьогодні в тій же квантовій фізиці успішно застосовують аналогію, завдяки якій вибудовуються абстрактні теорії, різні моделі, покликані за допомогою асоціативних порівнянь пояснити у зрозумілій для громадськості формі процеси невидимого світу, що недоступні зоровому сприйняттю людини. Причому, чим ширше асоціативний набір, який мають самі вчені, тим зрозуміліші теорії, що вони викладають, для людей сучасної цивілізації.


 

Так от, у старовину знання передавалися за допомогою аналогій, які були зрозумілі та близькі людям тих часів. Наприклад, для народностей, що проживають на узбережжі моря або океану, як аналогії для пояснення знань про Всесвіт і про невидимий для людини світ використовувалися відомі місцевому населенню процеси, явища, що відбуваються в океані, образні приклади, пов'язані з водою, звичками підводних мешканців. Для жителів степових і лісових регіонів більш зрозумілими були асоціації, пов'язані з сільським господарством, розвитком та ростом рослин, дерев, характеристикою і звичками тварин. Але для більшості людей найдохідливішими асоціаціями були приклади з повсякденного побуту, пов'язані з життям громади, людськими взаєминами. Володіючи основами споконвічних знань, всі ці паралелі легко простежити, досліджуючи культури різних народів.


 

На підставі відомостей, що дійшли до наших часів, можна виділити дві основні причини, чому в страровину знання про макро- і мікросвіт давалися як доповнення до духовних знань. Перша причина: щоб людина усвідомила головний сенс свого швидкоплинного життя, що полягає в духовному преображенні. Друга причина: щоб людина здійснила свій усвідомлений, зрілий вибір між верховенством у своєму житті матеріальних чи духовних цінностей (у понятті домінуючого особистого світогляду та основної мети життя). А для того, щоб людина могла повноцінно здійснити свій вибір, вона повинна знати про небезпеки, особливості, шаблонні дії невидимого світу матеріальної «розумної системи», в якій тимчасово існує і вона, як Особистість, та її тіло (примітка: докладніше у книзі «АллатРа»).


 

У подальшому, на жаль, через недорозуміння суті стародавніх відомостей, втрати в часі основних ключів до їх розшифровки, знання про процеси макро- і мікросвіту стали інтерпретуватися інакше, в буквальному сенсі наведених прикладів, тобто в примітивному руслі мислення. На сьогодні, завдяки сучасним вченим, які неупереджено вивчають це питання, зібраний багатий культурологічний матеріал по всьому світу. Він свідчить про те, що одні й ті ж за своєю суттю сакральні знання були відомі народам на різних континентах у різні часи. Таким чином, сьогодні, беручи до уваги багату культурну, духовну спадщину людської цивілізації і знаючи її ключі ‒ основи СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА, у людства є можливість не тільки зрозуміти своє споконвічне минуле, а й змінити своє майбутнє.


 

Варто відзначити, що якщо людина з допитливим розумом, вільним мисленням без шор і шаблонів загальновизнаних споживацьким суспільством «рамкових авторитетів», сама почне вивчати і досконально у всьому розбиратися з погляду знань споконвічної фізики і узагальнюючої духовної, культурної спадщини людської цивілізації, то віна почне глибше розуміти та духовно пізнавати себе. Більше того, вона стане розбиратися в істинних причинах нинішньої світової духовно-моральної кризи, в причинах створення штучних умов, що ведуть до дестабілізації стану людини і сучасного суспільства. Але головне, у процесі такого поглибленого пізнання, людина зможе усвідомити, яким чином можливо не тільки докорінно змінити ситуацію, але і вийти на абсолютно новий, еволюційний виток розвитку як індивідуальної особистості, так і суспільства в цілому, причому, як в плані розвитку цивілізації у споконвічно духовному руслі, так і в плані епохальних перетворень у науці та досягнення фантастичних висот технічного прогресу. Як кажуть, все нове ‒ це добре забуте старе.


Назад Вперед

Зміст