Фотон

З давніх часів було відомо про явища відбиття і заломлення світла. Суть цих явищ, їхня справжня природа офіційній науці не ясна досі, все побудовано на теорії ймовір ності.


 

У сучасній науковій літературі фотоном іменується квант електромагнітного поля, імовірно елементарна частинка, яка у світлі сучасних теорій представляється як переносник електромагнітної взаємодії. Хоча за фактом під сучасним найменуванням «фотон» мають на увазі всього лише процес спостереження – найменші «порції», «пучки» світла, що складають хвилі електромагнітного випромінювання, у тому числі видиме світло, радіохвилі, рентгенівські промені, лазерні імпульси тощо.


 

Поняття фотона (від давньогрецького слова «φωτός» (фотос) – «світло») було введено у 1926 році американським хіміком Гілбертом Ньютоном Льюїсом. До речі, він вважав фотони «нестворюваними і незнищуваними» (це подібно історії введення поняття атома хіміком Джоном Дальтоном, який засновував свої міркування, спираючись на древні знання про неподільні частинки).


 

Сьогодні фотон позначається у фізиці символом грецької букви гамма ‒ γ. Таке позначення пов'язане з відкриттям у 1900 році гамма-випромінювання, що складається з високоенергетичних фотонів. Воно було зроблено французьким фізиком Полем Вілларом у процесі дослідження випромінювання радію в сильному магнітному полі. Згодом англійський фізик Ернест Резерфорд, той, хто найменовує раніше два типи радіації урану альфа- і бета-променями, встановив те, що новий вид випромінювання, який відкрив Віллар, має велику проникальну здатність. Він дав найменування даного випромінюванню «гамма-промені».


 

«У науковій статті в 1926 році Гілберт Льюїс пише: «Висловлюю гіпотезу, що тут ми маємо справу з новим типом атома, неіндентифікованим об'єктом, нестворюваним і неруйнованим, який виступає як носій енергії випромінювання і, після поглинання, зберігається як основний компонент атома, що поглинув його, до тих пір поки не виходить знову, маючи нову кількість енергії... Беру на себе сміливість запропонувати для цього гіпотетичного нового атома, який не є світлом, але відіграє важливу роль у всіх процесах випромінювання, назву "фотон"». Цікавий той факт, що Гілберт Льюїс вважав фотон саме «переносником енергії випромінювання/радіації», а не самою цією енергією (нині фізики розглядають фотон як переносника електромагнітної сили). Відтоді слово «фотон» швидко увійшло в ужиток.

Література: Lewis, Gilbert N. The conservation of photons Nature 118, 1926. P. 874–875; Lewis, Gilbert N. The nature of light. Proceedings of the National Academy of Science 12, 1926. P. 22-29; Roychoudhuri, Chandra, Kracklauer, A.F., Creath, Kathy. The Nature of Light: What is a Photon? CRC Press, 2008.


 

Відкриття фотона значно стимулювало розвиток теоретичної та експериментальної фізики, у тому числі фізичної хімії (фотохімії), квантової механіки і так далі. Люди стали приблизно розуміти і використовувати прояви таких фізичних явищ, як електричний струм, потік фотонів. Але знання про найдрібнішу структуру цих явищ приблизні, тому що досі офіційна наука не може пояснити з чого саме складається той же електрон або сам фотон (хоча ці знання про справжню природу мікросвіту були в глибокій давнині).


 

Природа фотона залишається загадкою для вчених. Але навіть спираючись на ті результати досліджень, які зафіксовані в процесі спостереження, завдяки експериментам, були зроблені відкриття, які знайшли широке застосування в житті суспільства. Винайдені різноманітні технічні пристрої, принцип роботи яких пов'язаний із використанням фотонів. Наприклад, комп'ютерна томографія, квантовий генератор (мазер), лазер тощо. Лазер знайшов саме широке практичне застосування в промисловості, медицині, побуті, починаючи від створення високоточних фізичних приладів ‒ сейсмографів, гравіметрів, лазерних скальпелів, що застосовуваються у мікрохірургії, до створення технологічних процесів зварювання, різання металів, побутових лазерних принтерів і так далі. Фотони використовуються і в спектральному аналізі (вивченням спектрів електромагнітного випромінювання атомів займається атомна спектроскопія). Завдяки вивченню фотонів вчені з'ясували, що атоми кожного хімічного елементу мають строго певні резонансні частоти. Саме на цих частотах вони випромінюють і поглинають світло (фотони). Тобто подібно до того, як кожна людина має індивідуальні відбитки пальців, так і кожен хімічний елемент має свій унікальний спектр випромінювання і поглинання. І все це тільки початок вивчення такої унікальної структури, як фотон, яка бере активну участь у різних силових процесах і взаємодіях у природі.


 

Вся теоретична фізика елементарних частинок побудована на теорії ймовірності. Однак аналіз об'єктивних підстав теорії імовірності активно обговорювався хіба що в період створення квантової механіки. Зараз природу імовірності фізики обговорюють не так жваво. З одного боку всі визнають, що вона входить в основи мікропроцесів, а з іншого боку ‒ у ході самих досліджень про неї мало що йдеться, наче вона відіграє другорядну роль. Особливо це стосується фізики елементарних частинок, де при характеристиках внутрішніх станів і властивостей елементарних частинок уявлення про імовірність здебільшого замовчуються. Як сказав один із творців квантової електродинаміки американський вчений Річард Фейнман: «Скільки б ми не старалися винайти розумну теорію, що пояснює, як фотон «вирішує», проходити йому крізь скло або відскакувати назад, передбачити, як буде рухатися даний фотон, неможливо. Ось умова, яка призводить до різних результатів: однакові фотони летять в одному напрямку до одного шматка скла. Ми не можемо передбачити, чи потрапить даний фотон в А чи в В. Все, що ми можемо передбачити ‒ це те, що зі 100 фотонів, що вилетіли, у середньому 4 відіб'ються від поверхні. Чи означає це, що фізику, науку великої точності, звели до того, щоб обчислювати ймовірність події, і не передбачати точно, що станеться? Так. Так воно і є». До речі, згадана задача про фотони досі залишається невирішеним питанням хіба що для офіційної науки. Але для вчених ALLATRA SCIENCE воно давно вирішене.

Література: Філософські проблеми фізики елементарних частинок (тридцять років потому). Від. Ред. Ю.Б. Молчанов. М., 1994; Фейнман Р. КЕД ‒ дивна теорія світла і речовини. М., 1988.


 

Але що насправді являють собою фотон і електрон, із чого саме складаються ці структури? За рахунок якої своєї складової фотон є стабільним та бере участь у силових взаємодіях? Чому ця так звана в сучасній фізиці «безмасова елементарна частинка» не має електричного заряду? Чому фотон є однією з найменших і найпоширеніших елементарних часток у Всесвіті? Зараз на ці питання офіційна наука відповісти не може, оскільки фотон досі, незважаючи на багатий накопичений експериментальний матеріал, залишається для неї загадковою елементарною частинкою. Але цю ситуацію легко виправити. Знаючи основи СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА, відповіді на ці питання зможе знайти навіть школяр.


 

НАСПРАВДІ ФОТОН, якщо його розглядати як істинну елементарну частинку, складається з фантомних частинок По. Фотон може існувати в двох станах: ФОТОН-3 (γ3) і ФОТОН-4 (γ4). Більшість фотонів складаються з 3-х фантомних частинок По (фотон-3). Проте кожен із цих фотонів при певних умовах може перетворюватися в фотон, що складається з 4-х фантомних частинок По (фотон-4), а фотон-4 перетворюватися в фотон-3. Відповідно до свого стану, фотон може виконувати або функції силової частинки (фотон-3), або «інформаційної» частинки (фотон-4), тобто в останньому випадку виступати як носій інформації про елементарну частинку, з якою відбувається його взаємодія. Примітно, що у фотона, який рухається по езоосмічній решітці, спіралеподібне обертання його фантомних частинок По більш прискорене, ніж у фантомних частинок По багатьох інших елементарних частинок. Завдяки таким прискореним «завихренням» структури фотона його швидкість руху більша порівняно зі швидкістю руху багатьох інших елементарних частинок.


 


 

Фотон-3 і фотон-4 рухаються, як правило, в одному енергетичному потоці, причому фотонів-3 в ньому завжди багато разів більше, ніж фотонів-4. Наприклад, від сонця йде потік фотонів, де більшість з них ‒ це силові фотони (фотони-3), відповідальні за енергетичні, силові взаємодії, але серед них є й інформаційні фотони (фотони-4), що несуть інформацію про сонце. Потоки фотонів-3 не несуть тепло, вони його створюють при руйнуванні частинок, з якими стикаються. Чим більше потік фотонів-3, спрямованих під прямим кутом до матеріального об'єкту, тим більше утворюється тепла. Завдяки інформаційним фотонам (фотонам-4) людина, наприклад, бачить очима світло від сонця і саме сонце, а завдяки силовим фотонам (фотонам-3) вона відчуває на собі тепло від сонця тощо. Тобто завдяки фотонам-3 забезпечується енергетичний потік (а також різні силові взаємодії у матеріальному світі), а завдяки фотонам-4 забезпечується доставка інформації в цьому енергетичному потоці (тобто участь у процесах, що дозволяє, наприклад, людині бачити навколишній світ).


 

ФОТОН-3 складається з трьох фантомних частинок По, а точніше — із двох фантомних частинок По, з'єднаних між собою однією аллатівською фантомної частинкою По. Саме входження до складу аллатівської фантомної частинки По робить фотон унікальним, стабільним, а також активним учасником силових взаємодій. До речі,аллатівська фантомна частинка По ніколи не буде знаходитися на місці першої головної фантомної частинки По у будь-якій елементарній частинці, яка має її у своєму складі. Вона буде завжди розташована всередині елементарної частинки між фантомними частинками По, як силова основа даної частинки.


 

Фотон-3 може перетворюватися в фотон-4, а фотон-4 переходити в стан фотона-3. Як відбувається цей процес? Фотон (мається на увазі і фотон-3, і фотон-4) має унікальну будову, яка відрізняє його від будь-якої іншої елементарної частинки. Зокрема, він має незвичайну першу (головну) фантомну частинку По. Якщо в езоосмічній комірці виникають відповідні умови, за яких у неї одночасно входять із різних сторін дві головні фантомні частинки По (одна з яких належить фотону, а друга ‒ інший елементарній частинці) і відбувається їх максимальне зближення, то відбувається наступний процес.


 

Головна фантомна частинка По фотона за рахунок своєї більшої швидкості щодо швидкості руху головної фантомної частинки По іншої елементарної частинки швидко провертається. Таким чином, вона дозволяє силовій частинці фотона (аллатівській фантомній частинці По), що йде за нею, захопити у зустрічної елементарної частинки її головну фантомну частинку По, яка є носієм всієї інформації про цю елементарну частинку.


 

Фотон-3, захоплюючи головну фантомну частинку По іншої елементарної частинки, приєднує цю інформаційну частинку до своєї структури. У підсумку фотон-3 перетворюється в фотон-4, що складається з чотирьох фантомних частинок По. При цьому та елементарна частинка, у якої було вилучено головну фантомну частинку По, зазнає руйнування, внаслідок якого вивільняється енергія. В цілому, такий процес захоплення інформації фотоном відбувається тільки у випадку, якщо через цю езоосмічну комірку проходить головна фантомна частинка По елементарної частинки, а не інші фантомні частинки По, що входять до складу елементарної частинки.


 

Коли фотон-3 вибиває головну фантомну частинку По з елементарної частинки, він перетворюється із «загарбника» в «транспортера», тобто переносника інформації (фотон-4). Повертаючись до асоціативного прикладу з потягом і вагонами, це подібно до того, як потяг із трьох вагонів, рухаючись на повному ходу, захоплює у зустрічного потяга локомотив. Таким чином, він стає потягом із двома локомотивами, одним дипломатичним вагоном і одним простим вагоном доти, поки не виникнуть умови, за яких він зможе звільнитися від захопленого до свого складу локомотива. Решта вагонів зустрічного потягу, позбувшись локомотива, розформовуються у депо (в езоосмічній мембрані).


 

ФОТОН-4 складається з чотирьох фантомних частинок По: унікальної головної фантомної частинки По, «чужої» головної фантомної частинки По (інформаційної частинки), аллатівської фантомної частинки По і завершальної фантомної частинки По. Саме входження цієї «чужої» головної фантомної частинки По до складу фотона-4 робить його інформаційно наповненим, тобто несе інформацію про цю («чужу») елементарну частинку. А в цілому, коли таких фотонів багато ‒ вони несуть інформацію про той чи інший предмет, об'єкт, явище і так далі. Фотон існує в такому своєму стані (фотон-4) до тих пір, поки знову не виникають подібні умови в езоосмічній комірці, за яких він звільняється від «чужої» головної фантомної частинки По, тобто відбувається процес «інформаційного скидання». При цьому головна фантомна частинка По фотона знову провертається, і завдяки участі в цьому процесі аллатівської силової частинки По, відбувається виштовхування «чужої» головної фантомної частинки По в межі власного септонного поля зустрічної головної фантомної частинки По елементарної частинки. Сам же фотон, перетворюючись у стан фотон-3, йде з езоосмічної комірки. Звільнена головна фантомна частинка По скидає інформацію у власне септонне поле реальної частинки По і головної фантомної частинки По елементарної частинки, що проходить, (тим самим збагачуючи їх внутрішній потенціал новою інформацією) і безповоротно йде в езоосмічну мембрану.


 

Після скидання (передачі) інформаційної «чужої» головної фантомної частинки По фотон-4 знову перетворюється на фотон-3, тобто переходить у свій початковий стан, в якому йому притаманна багатоваріабельність різних дій. Наприклад, фотон-3 може брати участь в інших взаємодіях, входити до складу елементарних частинок тощо. Він може зникнути (завдяки езоосмічній мембрані) в одному місці і з'явитися в іншому місці, тобто здійснити практично миттєвий перехід в езоосмічній решітці на великі («космічні») відстані. Звичайно, це всього лише коротка інформація про фотон, призначена для первинного ознайомлення. Крім цього, є багато унікальної інформації, що отримана в ході досліджень, щодо закономірностей і парадоксів поведінки фотона в різних середовищах, особливостей його хвильових властивостей, взаємодій з іншими елементарними частинками, алгоритмів управління поведінкою фотона і багато що інше.


 

В цілому, узагальнюючи викладені вище відомості, можна сказати, що основна функція фотона-3 ‒ енергетичні взаємодії, які в основному пов'язані з процесом руйнування матерії і вивільнення енергії, а фотона-4 ‒ інформаційні взаємодії, пов'язані з перенесенням інформації. Знаючи функції та особливості фотона, принципи його взаємодії з іншими елементарними частинками і особливо септонним полем, можна зрозуміти багато процесів макро- і мікросвіту, в яких він бере безпосередню участь. Завдяки цим знанням можна знайти відповіді на більшість питань. Наприклад, як людина насправді сприймає зорову інформацію? Що таке насправді є тінь, тепло або холод, якщо розглядати ці процеси на рівні езоосмічної решітки? Внаслідок яких первопричин відбувається руйнування речовини, яка знаходиться під тривалим впливом сонячних променів? Які особливості зв'язку фотона з гравітаційним і електромагнітним полем? І багато що інше. Знання про фотон допомагають зрозуміти первопричини тієї або іншої дії, що здійснювалась завдяки участі в ній фотона, і виконати точніші розрахунки фотонних взаємодій без використання дорогого обладнання і техніки.


 

В одному з ключових філософських трактатів даосизму під назвою «Ле-цзи» (I-III ст. н.е.) є такі рядки про абсолют, про те, як той, що отримав ім'я світ, походить з неіменованого абсолютного цілого.

«Спочатку була Велика Простота,
потім з'явився Великий Початок,
потім з'явилася Велика Основа,
після чого з'явилася Велика Речовинність.
У Великій Простоті ще не було дихання.
Великий Початок був початком дихання,
Велика Основа була початком усіх форм,
Велика Речовинність – початок всіх речей.

Дихання, форма і річ ще не розділилися, що і називається Хаосом. Вдивляйся – і не побачиш, вслухайся в нього – і не почуєш. Назва цьому – «Простота». Просте не має ні форми, ні кордонів. Зазнавши перетворення, воно стало Єдиним, а з Єдиного перетворилося на Сім, Сім же перетворилося на Дев'ять. На цьому перетворення вичерпуються і знову приходять до Єдиного. А це Єдине є початок перетворень усіх форм. Чисте й легке піднялося вгору і утворило Небо, брудне і важке опустилося вниз і утворило Землю, а подих, що пронизав те й інше, породив людину. Ось так Небеса і Земля вмістили в собі сім'я усього живого, і усе суще набуло життя».

У давньокитайському трактаті «Дао Де Цзін» (глава 42) є такі рядки: «Дао створило одне. Одне – два. Два три. А три – всі речі. Будь-яка річ носить на собі інь і містить в собі ян».

Література: Чжуан-цзи. Ле-цзи. Переклад Малявіна В. В. Філософська спадщина. У 3-х томах. – М: Думка, 1995; Дао-Де цзін: Книга про Шлях життя / уклад. і переклад В. В. Малявіна. – М.: Феорія 2010; Werner, Edward T.C. Myths and Legends of China. George G. Harrap & Co. Ltd. London Bombay Sydney, 1922.


Назад Вперед

Зміст