Фантомна частинка По

ФАНТОМНА ЧАСТИНКА ПО ‒ це згусток, що складається із септонів, навколо якого знаходиться невелике розріджене власне септонне поле. Фантомна частинка По має внутрішній потенціал (є його носієм), оновлюється в процесі езоосмосу. Згідно з внутрішнім потенціалом, фантомна частинка По має свою співмірність. Найменшою фантомною частинкою По є унікальна силова фантомна частинка По ‒ Аллат (примітка: докладніше див. далі по доповіді). Фантомна частинка По ‒ це впорядкована структура, яка перебуває в постійному спіралеподібному русі. Вона може існувати тільки у зв'язаному стані з іншими фантомними частинками По, які в конгломераті утворюють первинні прояви матерії. Через свої унікальні функції, є своєрідним фантомом (примарою) для матеріального світу. Враховуючи, що з фантомних частинок По складається вся матерія, це задає їй характеристику ілюзорної конструкції і форми буття, залежної від процесу езоосмосу (наповнення внутрішнього потенціалу).


 

Фантомні частинки По є нематеріальним утворенням. Однак у зчепленні (послідовному з'єднанні) між собою, збудовані згідно з інформаційною програмою в певній кількості і порядку, на певній відстані один від одного, вони складають основу будови будь-якої матерії, задають її різноманітність і властивості, завдяки своєму внутрішньому потенціалу (енергії та інформації). Фантомна частинка По ‒ це те, із чого складаються в своїй основі елементарні частинки (фотон, електрон, нейтрино тощо), а також частинки-переносники взаємодій. Це первинний прояв матерії в цьому світі.


 

Що являє собою енергія внутрішнього стану об'єкта мікросвіту? Це сукупність внутрішніх потенціалів (енергії та інформації) фантомних частинок По, з яких і складається об'єкт мікросвіту. Тобто енергія внутрішнього стану елементарної частинки дорівнює сумі внутрішніх потенціалів частинок По, що її складають.


 

На цьому етапі розвитку науково-технічного прогресу сучасна наука має певні можливості досліджувати мікрооб'єкти та їхні взаємодії на субатомному рівні. Але ці технічні можливості обмежені (оскільки дозволяють спостерігати лише у межах 3-и вимірного виміру) і залишають бажати кращого. Образно кажучи, зараз це подібно до того, як спостерігач намагається вивчити в тумані розсіяну пляму видимого світла, перебуваючи при цьому на відстані декількох кілометрів до його джерела, судити про нього, по видимим для його очей явищам, припускати про його цілісность (неподільність). Однак це припущення не відповідатиме дійсності, оскільки при наближенні до цього об'єкту, що світиться (а в мікросвіті треба враховувати величезні відстані між складовими мікрооб'єкту), спостерігач уже побачить замість розмитої плями кілька об'єктів, що світять. А наблизившись ще ближче до об'єкта, у кращому випадку розрізнить, що це, наприклад, світло від лампочок у ліхтарях, прикріплених до стовпів лінії електропередач, які послідовно розташовані на відстані кількох метрів один від одного. Стосовно процесів, що відбуваються у мікросвіті ‒ це той максимум, який спостерігач тривимірного виміру може побачити, перебуваючи в системі матеріального світу, будучи частиною самої цієї системи. Питання про те, із чого складається кожна лампочка та звідки взявся електричний струм (якщо це образно порівнювати з фантомними частинками По, що становлять мікрооб'єкт), залишиться для нього відкритим.


 

Фантомна частинка (грец. phantasma – привид) або «ілюзорна» частинка По названа так через свою основну властивість ‒ здатність вмить зникати «у нікуди» і знову проявлятися в просторі езоосмічної решітки, згідно із новою інформаційною програмою. У стародавніх трактатах її образно уподібнювали парі, що з'являється на час та миттєво зникає. Чому з давнини і існують згадки про те, що все життя людини, матерії, Всесвіту ‒ ілюзорне.

«Життя тимчасовим не буває, тимчасовим буває тільки існування».
Ріґден Джаппо


 

Фантомна частинка По, перебуваючи у зв'язці з іншими фантомними частинками По, постійно рухається по їхній загальній спіралеподібній траєкторії від моменту свого виникнення до моменту свого зникнення в езоосмічній мембрані. Фантомна частинка По наділена важливою властивістю ‒ проникати через езоосмічну мембрану і брати участь у процесі езоосмосу. Завдяки цій властивості вся матерія носить дискретний характер свого руху (від лат. discretus ‒ розділений, переривчастий).


 

Фантомна частинка По існує тільки в зв'язці з іншими фантомними частинками По, спільно утворюючи матерію на різних рівнях її організації. Фантомна частинка По не існує окремо. Якщо із будови елементарної частинки вилучається хоча б одна фантомна частинка По, то відбувається або руйнування, або перетворення даної елементарної частинки.


 

Наприклад, якщо із фотона, що складається з 3-х фантомних частинок По (примітка: детальніше про фотон див. далі по доповіді), вилучити одну частинку По, то відбудеться наступний процес: ця фантомна частинка По миттєво зникне в езоосмічній мембрані, а слідом за нею в езоосмічній мембрані зникнуть дві фантомні частинки По, що залишилися, і в результаті цей фотон перестане існувати.


 

Існують певні закономірності щодо фантомних частинок По:

• Фантомна частинка По має внутрішній потенціал (є його носієм), оновлюється в процесі езоосмосу.

• Згідно з внутрішнім потенціалом фантомна частинка По має свою співмірність. Найменшою фантомною частинкою По є унікальна силова фантомна частинка По ‒ Аллат.

• Фантомна частинка По нестабільна, вона здатна зникати з матеріального світу і знову проявлятися в ньому з оновленим внутрішнім потенціалом (енергією та інформаційною програмою).

• Фантомна частинка По існує тільки в зв'язці з іншими фантомними частинками По.

• Всі елементарні частинки складаються з певної кількості фантомних частинок По.

• Кількість фантомних частинок По у Всесвіті непостійна, але їх набагато менше, ніж реальних (стаціонарних) частинок По.

• При руйнуванні мікрооб'єкту (або його перетворенні) фантомна частинка По, що входить до його складу, може безповоротно зникнути в езоосмічній мембрані. А при його створенні ‒ виникнути з езоосмічної мембрани в процесі езоосмоса.


 

  У священних переказах, оповідях, міфах, релігійних вченнях різних народів світу збереглися численні згадки про ілюзорність цього світу. Наведемо лише кілька прикладів.

У індіанців Північної Америки дим був символом скороминущості життя, засобом зв'язку з богами. Стовп диму, що підіймається з отвору вігваму чи юрти, символізував світову вісь, рятівну стежку із часу і простору у вічність та безмежність.
Література: Тресіддер Джек. Словник символів. – М.: ФАІР-ПРЕС, 2001.

«Тепер ви, що говорите, послухайте: «сьогодні або завтра вирушимо в таке-то місто, і проживемо там один рік, і торгуватимемо та отримуватимемо прибуток»; ви, котрі не знаєте, що станеться завтра: бо що таке життя ваше? пара, що на хвильку з'являється, а потім зникає. Замість того, щоб вам говорити: «якщо завгодно буде Господові і живі будемо, то зробимо те чи інше», ‒ ви, що через свою пихатість, марнославите: всяке таке марнославство є зло. Отож, хто розуміє робити добро і не робить, тому гріх».
Література: Біблія. Новий Завіт. Послання Іакова. Глава 4. Вірш 13-17.

«Знай, що у тимчасового, тлінного ‒ немає істинного буття; а біля вічного, неминущого ‒ не буває небуття! Все це розрізняють ті, хто проникли в суть речей і бачать істину».
Література: Бхагавадгіта. Глава 2, вірш 16


 

В ісламській традиції весь матеріальний світ, що оточує людину до її смерті, позначається словом «Дунʼя». Із моменту смерті цей світ для кожної людини підходить до кінця і вона вступає в наступний світ (ахіра). Дунʼя кінцева, а ахіра вічна. Тому кожна людина, перебуваючи в цьому світі, повинна замислюватися над цим і намагатися заслужити милість Аллаха як у цьому, так і в наступному світі. У Корані Аллах говорить про уявні принади цього світу, володіння якими є метою невірних.

Література: Ісламський енциклопедичний словник А. Алі-заде, – М.: Ансар, 2007.


 

За уявленням осетин (одного із корінних народів Кавказу) ― існує світ дійсний, істинний і незмінний ― «æцæг дуне» (у перекладі з осетинської мови ― «справжній світ»), куди йде душа померлого і земний світ «мæнг дуне» (у перекладі з осетинської мови ― «ілюзорний світ»), світ уявний, примарний і неправдивий. Майбутнє сприймалося як перехід в інше буття, у світ справжньої реальності. Земне існування мало меншу цінність, ніж життя по той бік буття. Сьогодення уявлялося всього лише примарною миттю, оцінити яку можна було тільки з позиції вічності поза межею. В осетинській релігійній культурі і сьогодні зберігається це розуміння відмінностей між світом примарним (мæнг дуне) і світом істинним і незмінним (æцæг дуне). Поняття душі пов'язане із найдавнішими уявленнями про існування людини і історично є одним із перших. У євразійському просторі в епоху ранніх цивілізацій ідея безсмертя душі людини, переселення її духу в інший світ, вбудовувалася в космологічну схему облаштування всесвіту та відігравала істотну роль в її організації.

Література: Цораєв З. У. Ідея безсмертя душі в осетинській релігійній культурі.//III Всеросійські Міллерівські читання (Матеріали наукової конференції 4-5 жовтня 2012): Збірник статей; Сев.- Осет. ін-т гум. і соц. дослідні. ім. В.І.Абаєва. Владикавказ: ВПВ ПОІГ-СД, 2012. – 420 с


 

У буддійському вченні є багато цікавих концепцій, які, на жаль, нині є вже релігійною ідеологічною переробкою більш древніх знань, відомих різним народам світу. Наприклад, вчення про мінливість і непостійність є загальним для Упанішад (давньоіндійські трактати релігійно-філософського характеру) та раннього буддизму. У вченні про загальну непостійність «анітья» (саме слово перекладається як «непостійний; невічний; неміцний; минущий»; санскритське अनित्य , ani­tya; китайське 無常, у-чан; японське 無常, мудзьо) говориться, що все у світі перебуває в постійному русі і ніщо не є незмінним, включаючи зірки, планети тощо. Анітья є основним принципом взаємозалежного походження явищ. Вона проявляється в людському житті у вигляді процесів зростання і старіння, у вигляді низки перероджень, у вигляді страждання тощо. Оскільки всі феномени світу непостійні, то прихильність до них марна і веде до страждань. Істинним завершенням анітьї є нірвана – єдина реальність, що не зазнає змін, згасання або смерті. Розуміння того, що все в житті непостійне, схильне до змін, руйнується і зникає, є першою стадією просвітління. Глибоке проникнення у непостійність, виникнення і зникнення будь-якого об'єкта споглядання, а тим самим виховання в собі неприв'язаності є кроком на Шляху звільнення (перший ступінь якого – шротапанна, «той, що вступив у потік»).


 

Модифікацією вчення «анітья» є буддійське онтологічне вчення про елементи і миттєвості буття ‒ Кшанікавада (санскрит. क्षणिकवाद, «теорія миттєвості»). «Кшана» означає мить (образно порівнюється з часом, за який можна клацнути пальцями). Кшана становить тривалість спалаху однієї дхарми (розглянутої в значенні елемента буття, того, із чого складається все суще). Згідно з цим вченням вища реальність складається з точкових моментів – дхарм. Дхарми («те, що має ознаки»; від санскритського кореня дхрі, що означає «тримати, підтримувати») – це ноуменальні, множинні, динамічні, атомарні (нерозкладні) носії-субстрати елементів, на які розбивається потік існування. Кожна Дхарма несе тільки одну певну ознаку.


 

Дхарми у східній філософії – це частинки, що миттєво спалахують та гаснуть, миттєві прояви з невідомого джерела, що становлять потік, що постійно змінюється, і що діють за певними законами власної природи. Кожна мить дхарми спалахує і зникає, утворюючи новий «візерунок» (знак), нову комбінацію, обумовлену законом взаємозалежного проникнення (пратітьясамутпада – координація [елементів-дхарм]; закон причинності, спільно-залежного походження елементів, коли один елемент завжди після іншого і перед іншим без істотного при цьому впливу один на одного) і кармою. Дхарми перебувають у постійному русі, у потоці становлення і руйнування. Кожен елемент існує один момент (кшана), він стає ніби точкою в часі-просторі. Матеріальний світ – це безперервний потік дхарм, які за своєю природою прості, неподільні.


 

Сприйняття світу людиною подібно до сприйняття кадрів на рухомій кіноплівці, які так швидко змінюють один одного, що у людини створюється повна ілюзія стабільної і тривалої «реальності» ‒ картини навколишнього світу і людей, що живуть в ньому. Зміна відбувається настільки швидко, що сам процес переходу до нового змісту не піддається спостереженню. Насправді ні матерії, ні субстанції не існує, є лише потік послідовних дхарм (окремих елементів). Причому, цей потік не є хаотичним, нічим не обумовленим процесом: кожен елемент з'являється відповідно до закону залежного походження. Підкреслюється, що те, що сприймається індивідуумом як «Я» ‒ це всього лише ілюзія, яку «підказують» людині скандхи (об'єднання дхарм за одним принципом психофізичної діяльності). Як наслідок, це у свою чергу тягне страждання і нещастя, що випробовуються такими «Я».

Література: Жуковська Н.Л., Корнєв В.І. Буддизм як культурно-історичний феномен. Словник. ‒ М.: Республіка, 1996; Канаєва Н. А. Кшанікавада//Буддизм як культурно-історичний феномен. Словник. ‒ М.: Республіка, 1996; Лисенко В. Г., Терентьєв А. А., Шохін В. К. Рання буддійська філософія. Філософія джайнізму. ‒ М.:Східна література, 1994; Філософія. Енциклопедичний словник // гол. ред. А.А. Івін. ‒ М.: Гардарики, 2004.; Філософська енциклопедія. У 5-х т.// Гол. ред. Ф. В. Константинов. ‒ М.: Радянська енциклопедія, 1960-1970. 


Назад Вперед

Зміст