Езоосмічна решітка




В основі матеріального Всесвіту знаходиться своєрідний «просторовий каркас», нематеріальна структура ‒ ЕЗООСМІЧНА РЕШІТКА. В уявленні жителя 3-х вимірного виміру ця енергетична «конструкція» в цілому нагадувала б за зовнішнім обрисом сильно сплощений об'єкт, приблизно схожий на плоску цеглину, висота бічної грані якої становить 1/72 від величини її основи. Іншими словами, езоосмічній решітці властива плоска геометрія. Можливість розширення матеріального Всесвіту обмежена розмірами езоосмічної решітки.
В межах езоосмічної решітки існує 72 виміру (примітка: докладніше про 72 виміри в книзі «АллатРа»). Все, що сучасною наукою іменується «матеріальним Всесвітом» існує лише в межах перших 6 вимірювань, а решта 66 вимірювань ‒ це, за своєю суттю, контролюючі надбудови, які стримують «матеріальний світ» в певних обмежувальних рамках ‒ шести вимірах. Згідно зі стародавніми знаннями, 66 вимірів (із 7 по 72 включно) теж належить до матеріального світу, але не є такими за своєю суттю.

 

За межами езоосмічної решітки, що також стверджується в стародавніх священних переказах різних народів світу, знаходиться духовний світ ‒ якісно інший світ, який не має нічого спільного з матеріальним світом, його законами і проблемами. 
ЕЗООСМІЧНА РЕШІТКА стабільна і нерухома. Вона складається з певної кількості однакових ЕЗООСМІЧНИХ КОМІРОК, які в тривимірному просторі мають форму куба (проте, для вимірювань вище третього, конструкція ускладнюється). Кожна езоосмічна комірка складається з, умовно кажучи, шести «стінок» у вигляді ЕЗООСМІЧНИХ МЕМБРАН. Усередині, в центрі куба кожної езоосмічної комірки, знаходиться СТАЦІОНАРНА ЧАСТИНКА ПО. 

  Цікаво, що старослов'янське слово «всесвіт» - це переклад грецького слова «oikoumenh», що означає «населена», «населена частина».



Сьогодні можна знайти безліч згадок про езоосмічну решітку, які збереглися з давніх часів у різних народів світу, що проживають на різних континентах. Вони відображені в етіологічних і космогонічних міфах, священних малюнках, що зображають структуру світу, у трактатах різних філософських, релігійних навчань, у переказах, що оповідають в алегоричній формі про створення Всесвіту і створення світу. На жаль, чим ближче до сучасності, тим більше спостерігається втрата знань і нерозуміння суті питання, підміна сакральних метафоричних значень життєвим змістом. З усього різноманіття знайдених відомостей про відповідні артефакти наведемо лише деякі з них.

Палеоліт. Зображення у вигляді знаків (решітки, сіточки, квадратів, ромбів, з точкою всередині, шахматоподібного орнаменту) існували здавна, а деякі з них ‒ ще за часів палеоліту. Вважати, що вони означають «засіяне поле» ‒ помилково, оскільки ці знаки з'явилися задовго до виникнення землеробства. Відомо, що раніше люди залишали в певних місцях священні знання, важливі для наступних поколінь, фіксуючи їх, як правило, в наскальному розпису, в тому числі і у вигляді певних знаків. Наскальні знаки і символи, які виявляються на різних континентах, є досить однотипними щодо конкретних знаків (примітка: докладніше про це див. у книзі «АллатРа»), що вказує на одне загальне джерело знань. Сьогодні існує багато артефактів із різних епох, що вказують на те, що решітки, сіточки, ромби з точкою, кола, квадрати, спіралі були поширеними елементами візерунків і орнаментів на ритуальному посуді, одязі, священних предметах, в оформленні сакральних текстів різних народів. Найчастіше поруч з такими знаками наносилися символи богині неба і бога землі.

Африка. Вапнякова печера Бломбос – одна з найвідоміших археологічних пам'яток епохи середнього палеоліту, який знаходиться на південному узбережжі ПАР. У верхніх шарах її відкладень, приблизний вік яких становить 68 тисяч років, знайдені намиста з черепашок, кістяні знаряддя, шматки охри з геометричним гравіюванням.

Китай. Керамічна посудина, яка належить до неолітичної культури Яншао, що існувала у V-II тис. до н.е. на території сучасного Китаю. Керамічна посудина культури Яншао (V-II тис. до н.е.), виявлена у китайській провінції Шеньсі.

Таїланд. Керамічна посудина, що належить до археологічного пам'ятника Банчіанг (поселення бронзового століття 4420-3400 рр. до н.е., розташовані на північному сході сучасного Таїланду).

 Стародавня Європа. Керамічна посудина, що належить до Трипільської (Кукутень-Трипільської) культури, поширеної у VI-III тис. до н.е. в Дунайсько-Дніпровському межиріччі (території сучасних України, Молдови, Румунії).


Стародавній Єгипет.У найдавніших уявленнях єгиптян «величезною матір'ю зірок», «народжуюча богів», була богиня на ім'я Нут. Дітьми Нут вважалися зірки, якими вона управляє. Її отожествляли з космічним простором. Спочатку її зображали у вигляді Небесної (космічної) Корови, потім жінки Нут, океану і навіть купола\даху, як символу, того, що за видимим образом приховано щось інше, багато в чому незбагненне для людини. Вона відгороджувала невидиму і непізнавану частину світобудови від видимої, швидкоплинною та тимчасової її частини, світ вічного життя від світу тимчасового і тлінного. Іноді її і зображували на внутрішньому боці кришки саркофага, що дивиться на мумію. Зображення богині Нут можна зустріти в малюнках, що прикрашають внутрішні приміщення пірамід або священні тексти. Це зображення жінки ‒ богині космосу, зігнутої у вигляді квадрата, прямокутника чи купола, що простирається по всьому горизонту. Її тіло або одіяння, як правило, має орнамент у вигляді решітчастого чи ромбовидного малюнка (іноді із зазначенням точки в кожному квадраті).
Література: Гладкий В.Д. Стародавній світ. Енциклопедичний словник у 2-х томах. ‒ М., 1998.


  Хатор і Ра-Гарахуті. Розпис гробниці цариці Нефертарі у Фівах. ХІХ династія. Ок. 1250 до н.е.


На стелі храму богині Хатхор у Дендере (Єгипет) зображений так званий «Чотирикутний (прямокутний) Дендерський зодіак». Барельєф складається із двох половин, облямованих схожими між собою фігурами богині Нут (у верхній частині) і бога Геба (у нижній частині). Богиня Нут зображена як та, що у формі прямокутника огинає всесвіт, тим самим утворюючи замкнуту фігуру, що нагадує цеглину. У центрі її тіла розташований ромбоподібний орнамент, що повторюється.


У Стародавньому Єгипті, судячи з поховань, були традиційними сіткові вироби з бісеру у вигляді похоронних прикрас. Такі сіткові плетіння і візерунки наносилися на похоронні саркофаги, статуї та свідчили про уявлення древніх єгиптян про невидимий світ, про те, куди зникала людина. Цікаво, що практично всі подібні сіткові покриття для саркофагів виконані в блакитних і синіх кольорах та зроблені з намистин бірюзи. І це несе своє змістовне навантаження, вказуючи на певні сакральні відомості. (Примітка: див. у книзі «АллатРа» про значення в міфології народів світу синього і зеленого кольорів).






1. Саркофаг Хекаємсаєфа, виявлений у гробниці в Саккарі (664-525 рр. до н.е.). Знаходиться у Єгипетському музеї в Каїрі.
2. Найбільш повне сітчасте «плаття» для мумії, яке було знайдено у гробниці в Гізі, неподалік сучасного Каїру.
3. «Фаюмські мумії», відомі як «фаюмські портрети» ‒ похоронні мумії з портретами замість похоронних масок, знайдені в некрополі Фаюма. (Римський Єгипет I-III ст.). Мумії зроблені із лози у вигляді гратчастого переплетіння. Література: Калашніков В.В., Носівський Г.В., Фоменко А.Т. Астрономічний аналіз хронології. Альмагест. Зодіаки. - М.: Діловий експрес, 2000; Gifts of the Nile: ancient Egyptian faience / edited by Florence Dunn Friedman. London: Thames and Hudson in association with the Museum of Art, Rhode Island School of Design, 1998.

Стародавній Китай. У китайській філософії є таке древнє поняття як ЮЙ ЧЖОУ, яке виражає ідею субстанціальності та структурної впорядкованості, єдність простору і часу як атрибутів Всесвіту. Воно означає «простір і час», «Всесвіт», а у сучасному світі слово «юйджоу» вживається в значенні «космос». Цікаво, що етимологічно це слово сходить до позначення двох перпендикулярних балок в основі покрівлі. Ця інформація стає особливо цікавою, враховуючи, що в давнину (втім, як і зараз) знання про процеси, що відбуваються у невидимому світі, пояснювалися на асоціативних прикладах, знайомих людям в повсякденному побуті та життєдіяльності у видимому ними світі

У китайському філософському трактаті даосизму «Чжуан-цзи» (IV-III ст. до н.е.) поняття «юй» і «чжоу» сполучені з розумінням «дао». А саме, словом «юй» виражена просторова безмежність «[те, що] має реальність\речовинність, але не перебуває в [конкретному] місці», а поняття «чжоу» як тимчасова безмежність («[те, що] має протяжність, але не має кореня і верхівки», тобто (кінця і початку). Примітно, що синонімом юй чжоу є тянь ді, буквально означає «небо-земля». Із трактату Ян Чжу «Чжуан-цзи»: «Виходить, не володіючи коренем; входить, не володіючи отвором; володіє сутністю, але не приміщенням [для неї]; володіє тривалістю, але не має ні початку, ні кінця. Те, що проникає без отворів, володіє сутністю; те, що володіє сутністю, але не приміщенням [для неї], ‒ простір. Те, що володіє тривалістю, але не має ні початку, ні кінця, ‒ час. Володіє життям, володіє [і] смертю, володіє тим, що входить, володіє [і] тим, що виходить. Те, що не проявляє форми ні при вході, ні при виході, називається вратами природи. Врата природи ‒ небуття. [Вся] пітьма речей виходить із небуття. Буття не здатне стати буттям за допомогою буття, [воно] повинно вийти із небуття. Небуття ж володіє єдиним небуттям ‒ ось що приховували мудреці... В знаннях деяких древніх була досягнута [крайня] межа... Небуття вважали головою, життя ‒ тулубом, смерть ‒ хвостом. Тому, хто пізнав збереження єдності в бутті і небутті, у смерті і житті, я стану другом». Трактат про пізнання людиною себе, в якому згадуються відомості про світоустрій, актуальний і сьогодні: «Той, хто укладає договір внутрішній, залишається безіменним. Той, хто укладає договір зовнішній, прагне до придбання. Від того, хто діє без імені, навіть у звичайному виходить світло. Той, хто прагне до придбання, лише торгаш. Дивлячись, як він витягується навшпиньки, люди приймають його [за людину] видатну... Життя [людини] ‒ що сажа [під котлом]. Розкриваючи [зміст], скажемо: переміщення сутності».



У трактаті «Чжуан-цзи» є цікаві згадки про те, що «людина після смерті стане лапкою комахи чи печінкою миші» і обгрунтовується подібна вказівка на такому «метафізичному» понятті як «нерозчленована реальність» (тобто неподільна), в якій «кожне ‒ у всьому і все ‒ у кожному» (примітка: див. далі про стаціонарні і фантомні частинки По). Якщо розглядати це питання з точки зору розпаду однієї форми життя і творення іншої, такої що складається із одних і тих же елементарних частинок (які переходять із одного стану в інший), то стає зрозуміло, що цей алегоричний приклад має під собою не тільки філософський корінь.

Стосовно терміна «юй чжоу», то починаючи із давньокитайського трактату «Хуайнань-цзи», складеного вченими II століття, його почали застосовувати у філософському контексті, де «юй» визначено як «чотири сторони світу, вгору і низ» (примітка: таке позначення у стародавніх трактатах Сходу, як правило, використовувалося для вказівки на куб, кубічний простір), а «чжоу» як «минула старовина і сьогодні що приходить» (XI, 12). Там же поняття «юй чжоу» пов'язане з ідеєю єдинотілесності Всесвіту: «Небо (Тань) і Земля (Ді)» і «юй чжоу» порівнюються з «тілом однієї людини» (VII, 155).



Як уже згадувалося, поняття «юй» і «чжоу» сполучені з розумінням «дао», яке є одним із центральних понять китайської філософії. Воно використовується в різних філософських школах і характеризується як божественна пустота; всеєдине; першопричина виникнення; першооснова всього сущого і принципу його існування; воно вічне і безіменне, порожнє і невичерпне; породжує тьму речей; його можна передати, але не можна взяти, можна осягнути, але не можна побачити; воно саме для себе початок і основа, у нього немає початку і кінця, воно існує скрізь і у всьому тощо. Наприклад, згідно з філософією Лао-цзи, дао означає всеєдине. Воно не має ні імені, ні форми; нечутно, невидиме, незмінне, неминуще, неосяжне, що не визначається, але досконале. Воно спочиває і, проте, в усьому рухається. Саме воно не змінюється, але є причиною всіх змін. Воно вічно єдине. Воно корінь усього і мати всіх речей. «Людина залежить від землі, земля ‒ від неба (космосу), небо ‒ від дао, а дао ‒ від себе самого». Дао визначається і як закономірність чергування сил «інь-ян».

Із знаменитого трактату китайської думки VI-V ст. до н.е. «Дао де цзін»: «Дао порожньо, але в застосуванні невичерпне. Перетворення невидимого нескінченні. [Дао] ‒ найглибші врата народження. [Воно] існує [вічно] подібно нескінченної нитки, і його дія невичерпна... Дао безтілесно. Дао туманно і невизначено. Проте в його туманності і невизначеності містяться образи. Воно туманно і невизначено. Проте в його туманності і невизначеності приховані речі. Воно глибоко і темно. Проте в його глибині і темноті приховані найтонші частинки. Ці найтонші частинки мають вищу дійсність і достовірність... Велике ‒ воно в нескінченному русі. Що знаходиться в нескінченному русі не досягає межі. Не досягаючи межі, воно повертається [до свого витоку]. Завдяки йому, все суще народжується і не припиняє [свого зростання]... Дао приховано [від нас]... Дао народжує одне, одне народжує два, два народжують три, а три народжують всі істоти. Всі істоти носять у собі інь і ян, наповнені ци і утворюють гармонію... Слідувати сяйву [дао], осягати його найглибший зміст...». (Примітка: Знак інь-ян ‒ символ творчої єдності протилежностей у Всесвіті. Його зображували у вигляді кола, розділеного хвилястою лінією на дві половини ‒ темну і світлу, в кожній з яких, симетрично відносно один одного, розташовано по точці (світла на темному тлі, темна на світлому). Інь згідно стародавнім китайським поглядам означає «мінливість», а ян ‒ «непорушність, явність, твердість». У СПОКОНВІЧНИЙ ФІЗИЦІ АЛЛАТРА пояснюється, що мінливість є якість фантомних частинок По, а явність, непорушність ‒ реальних (стаціонарних) частинок По).



Із трактату «Хуайнань-цзи»: «Дао... сполучається із безформним. Біжить джерелом, б'є ключем... Встане між небом і землею і наповнить весь простір... Натягує чотири шнури, утаємничує у pоті інь-ян» (примітка: «утаємничує у роті інь-ян» ‒ див. у книзі «АллатРа» інформацію про точку перетину 72-го і 1-го вимірювань, про давній символ Всесвіту - змію, що кусає свій хвіст, про дагомейську міфологію, яка оповідає, що бог виробляв творіння світу з пащі змія).

 Література: Нова філософська енциклопедія. У чотирьох томах. / Ін-т філософії РАН. Науково-ред. рада: Стьопін В.С., Гусейнов А.А., Семигін Г. Ю. - М.: Думка, 2010, т. IV; Філософський енциклопедичний словник / ред.-скл. Губський Є.Ф. [та ін.]. ‒ М.: ІНФРА-М, 2006; Китайська філософія. Енциклопедичний словник/ голов. ред. Титаренко М.Л. ‒ М.: Думка, 1994; Ян Чжу. Лецзи, Чжуанцзи. Переклад Позднєєвої Л.Д., Гол. ред. східної літ. - М.: Наука, 1967; Ян Хін-шун. Дао де цзін (пер. Ян Хіншуна). Давньокитайська філософія в 2-х т. ‒ М.: Думка, 1972.; A Dictionary of Philosophy of Religion . edited by Charles C. Taliaferro and Elsa J. Marty. London: The Continuum International Publishing Group, 2010; The Oxford Handbook of Religion and Science, edited by Philip Clayton and Zachary Simpson. Oxford University Press, 2006; Sherrill W.A. Heritage of Change: A Background to Chinese Culture. Taipei. 1972; Wilhelm R. Geschichte der chinesischen Kultur. München. 1928.

Космічний символ прядіння і ткацтва. Символи ткацтва і прядіння мали сакральний зміст для багатьох народів. Збереглися досить цікаві стародавні відомості. Наприклад, сучасне слово, яке арабською називається نول (nul), означає древній ручний ткацький верстат (прямокутна плоска рамка, на якій виробляють натяг двох ниток, що утворюють решітку). Знаючи, яке сакральне значення мав для стародавніх народів символ ткацтва (а також прядіння), можна зрозуміти асоціативний зв'язок цього символу з їхніми космологічними концепціями. Зокрема, на прикладі ручного ткацького верстата пояснювався інструмент створення Всесвіту, на якому творче божество ткало з ниток, вплітало візерунок (знаки) той, що з них складається в тканину світобудови, визначаючи тим самим життя і долю всього сущого, в тому числі і кожної людини. А на процесах прядіння (процес поздовжнього складання та спірального скручування за допомогою веретена окремих волокон для отримання безперервної, міцної нитки) пояснювали процес творення всіх речей і життя у Всесвіті. Спіралеподібне обертання веретена символізувало рух Всесвіту, завісу, через яку всесвіт постає в ілюзорному світлі (примітка: рівень езоосмічної решітки). Слово «веретено» близьке древньоіндійському слову «vártanam» ‒ «обертання, катання, ходіння взад і вперед».

Прядіння було атрибутом Великої Матері, а також «місячних» богинь (як правило, їхнім відмітним знаком був знак Аллат ‒ півмісяць ріжками вгору) і ткаль долі в космічній міфології багатьох народів світу. Наприклад, у східнослов'янській міфології покровителькою жіночого начала, долі, родючості, води, прядіння та ткацтва (яку також іменують як невидима Велика пряха світу) була богиня Макошь (Мокош), одним із атрибутів якої був ріг достатку, півмісяць, ріжками вгору. В цілому, треба відзначити, що у східних слов'ян ще в дохристиянський період були унікальні древні знання про всесвіт і людину, про знаки та символи. Все це було відображено і в культурі, і у віруваннях, і в архітектурних спорудах слов'янських храмів та капищ (примітка: див. докладніше у книзі «АллатРа»). Їм були відомі уявлення про виникнення світу як про процес, аналогічний виготовленню нитки чи полотна: світ «звивається», як нитка, «снується», як основа для ткання або «тчеться», як тканина. Про те, наскільки знищувалися ці древні знання, нав'язувався і політизувався новий жрецький світогляд, можна судити з того факту, що ім'я тієї ж древньої Макошь вже у XII-XIV ст. входило практично в усі повчання проти язичництва.



Макошь була значущою богинею праслов'янського пантеону, яка входила в п'ятірку головних богів. Цікаве позначення її імені ‒ «Макошь», точніше «Ма-кошь». Етимологію цього слова пов'язують з коренем, що позначає «пряжа, прядіння». У санскриті є слово «мокша» (moksa), що означає «звільнення», яке і нині використовується в індійській філософії та релігії як поняття духовного звільнення. У імені Ма-кошь, враховуючи глибоку індоєвропейську стародавність слова Ма, початкове слово означає «Мати» (Велика Мати, що породила світ, Богиня долі). А слово «кошь» у старослов'янській мові означає ‒ «плетенийкошик», плетений візок для снопів (відомі з часів енеоліту ‒ IV-III тис. до н.е.), ємність для зерна. Причому словосполучення «мій жереб» (в понятті «моя участь», «моя доля») означало «мій віз снопів», «мій кошик зерна». А враховуючи давню асоціативну символіку цих предметів і рослин, пов'язану з поясненням процесу світобудови, воно мало нематеріальне значення, наприклад, вислів «мій кошик зерна» носило зміст «моє духовне добро», «моє духовне благо». Зерно в міфології народів світу ‒ це найдавніший символ зародження, воскресіння, оновлення світу; а в понятті духовного вдосконалення людини символ зерна ‒ це зародження і затвердження в людині духовного життя, де найвищими цінностями є досягнення нематеріальних благ, духовне дозрівання та вдосконалення протягом свого життя; тобто зародження вічного духовного життя при коротких термінах існування оболонки ‒ тіла. Тому початкове уявлення про богиню, покровительку наповнених кошів, як Матір істинного Щастя (звільнення), мало зовсім інше значення, пов'язане із нематеріальними цінностями людини.Література: Анічков, Є.В. Язичництво і Давня Русь. - СПб .: Тип. М.М. Стасюлевича, 1914; Бігунів Ю.К. Історія Русі в п'яти томах: З найдавніших часів до Олега Віщого (Том 1). М .: Політехніка, 2006; Рибаков Б .А. Язичництво Давньої Русі. - М .: Софія, Геліос, 2001; Рибаков Б.А. Язичництво древніх слов'ян. - М.: Наука, 1981; Фомінцін А.С. Божества древніх слов'ян. - СПб.1995; Britannica Encyclopedia of World Religions. Encyclopedia Britannica, Inc., 2008; Niederle, Lubor. Slovanské starožitnosti. Praha: Bursík & Kohout, 1916; Gieysztor A. Mitologia Słowian. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 2006; Gimbutas, Marija. The Civilization of the Goddess: The World of Old Europe. New York: HarperCollins, 1991.



 У багатьох стародавніх космологічних міфах народів світу зазначено, що плетіння здійснювалося саме жіночої богинею (примітка: вказівка на силу Аллата) як акт космічного творення, безперервний процес, в якому минущі події - нитки впліталися в вічно мінливий візерунок на незмінній основі. Причому основа тканини (поздовжні нитки, що йдуть уздовж рамки) служила символом незмінного і постійного, яке з'єднує всі рівні Всесвіту (примітка: див. езоосмічна решітка, реальні (стаціонарні) частинки По). А вуток (поперечні нитки тканини, розташовані перпендикулярно до ниток основи і що переплітаються з ними) символізував змінне і непостійне, кількісне, саму природу в часі і просторі (примітка: див. фантомні частинки По). Основа і вуток утворюють хрест.



 Практично всі богині Долі і Часу в міфології народів світу є прядильницями та ткалями. Донині збереглися різні згадки, обряди, традиції і сказання, з цим пов'язані, наприклад, як сестри Ніч і День тчуть павутиння часу, просторово-часову тканину космологічного творіння. Але є і давніші згадки. Наприклад, у Давньому Єгипті шанували богиню Нейт як первісну богиню неба, мудрості і ткацтва, з якої вийшов і засяяв сонячний бог. Згідно із міфами, спочатку часів вона натягнула небо на своєму ткацькому верстаті і виткала світ з первинних вод, виткала всіх живих істот, включаючи чоловіків і жінок. Зазвичай Нейт (Нет, Ніт) позначали такими ієрогліфами

Перший ієрогліф означає її ім'я (корінь «nt»), другий ієрогліф вказує на її символ, розташований на голові, а третій ієрогліф означає «богиня». Цікаво, що по кореню ім'я Нейт пов'язано з коренем слова, що означає «ткати» (ntt)  , цей же корінь є коренем слова «буття». Єгиптяни пов'язували Нейт з богинею первинної порожнечі (первинних вод) – Нун. Ім'я Нейт також за коренем пов'язане зі словом вода (nt)  ‒ тим самим вказуючи на зв'язок Нейт і богині первозданних вод. В одному з міфів про Нейт говориться як про ту, яка «освітила першу особу» або «освітила першу лицьову поверхню». Плутарх і Платон наводять такий текст про богиню Нейт: «Я все колишнє, сьогодення і прийдешнє; мого покривала ніхто не відкривав». Згідно з історичними джерелами в Давньому Єгипті існувала молитва, звернена до Нейт: «О велика Мати, народження якої незбагненно. О богиня юна, велика, покривало якої не відкривається! О, відкрий свою завісу, сокровенна, бо не дано мені шляху, щоб увійти до тебе. Явись, прийми мою душу і захисти її руками твоїми».Література: Budge, Wallis E.A. The Gods of the Egyptians: Volume 1. New York: Dover Publications, Inc., 1969; Hart, G. The Routledge Dictionary of Egyptian Gods and Goddesses. London: Routledge & Kegan, 2012; Byrnes, A. The goddess Neith in the Early Dynastic period. Egyptological, 2013; Mallet D. Le culte de Neit à Sais. Paris, 1888. 


Північна Америка та Мезоамерика. Аналогічна картина спостерігається і на інших континентах, що знаходяться за тисячі кілометрів від цих місць. Наприклад, у Північній Америці у корінних жителів Аляски (індіанців північно-атабаськської етнолінгвістичної групи) є міф про богиню Атсінтма (Atsentma). Він оповідає про те, що Атсінтма відкрила свої очі в порожньому світі. Потім виткала полотно зі цвіту кіпрею (зніту) (у слов'ян трава сімейства Кипрейні ‒ іван-чай) і натягнула його, зафіксувавши по краях на священних горах. Потім вона почала співати. І так було дано початок світобудові. Цікаво, що кіпрей (зніт) ‒ це досить поширена трава, в тому числі і на Алясці, квіти якої побудовані за четверним планом. Нижня її зав'язь ‒ чотиригранна, з часом вона перетвориться на довгу чотиригранну коробочку, яка лопається на 4 стулки і випускає безліч насінин, які за допомогою довгих волосків мають здатність розлітатися на великі відстані. Знаючи такі подробиці, зрозуміло, чому саме ця рослина була використана в поясненні космологічної концепції (примітка: у інших народів світу була асоціація Всесвіту з плоскою чотиригранною цеглиною, а голос, перше слово, виголошений звук асоціювали з Первинним Звуком).

 

У космічній міфології індіанців Центральної Америці найбільш древньою за своїм походженням є богиня-матір, яка створила світ, богиня родючості та духовної чистоти. (До речі, у більшості племен, наприклад, Південної Америки до вторгнення європейців переважав материнський рід). Зі збільшенням кількості соціальних технологій та їх ускладненням, ця єдина богиня стає прародителькою пантеону. З'являються богині місяця, дощу, кукурудзи тощо. Цікавий той факт, що у деяких із них до цих пір збереглися стародавні елементи і атрибутика богині – творчині Всесвіту: одяг з решітчастим візерунком, прядка, а також певні знаки, у тому числі коло, рівносторонній хрест, знаки АллатРа і аллат (примітка: докладніше про ці знаки дивіться у книзі «АллатРа»).

 


Жіночі божества ацтеків: (1) ‒ Чальчіутлікуе ‒ богиня прісної води, озер, морів і річок, мати Сен-цон-Мімішкоа (зірок північної частини неба). (2) ‒ Тонанцін («Наша мати») ‒ богиня-мати, персоніфікація землі і місячне божество. (3) ‒ Тосі («Наша Бабуся»), її атрибутами були предмети, необхідні для прядіння і ткацтва. (4, 5) ‒ Богиня родючості Тласольтеотль ‒ одне із найдавніших божеств Мезоамерики, сходить до «богині з косами». Ацтеки, ймовірно, запозичили її культ у хуастеків. Відмінні ознаки богині ‒ носова вставка у вигляді півмісяця, головний убір із пір'я перепілки зі шматком вати та двома веретенами.

 

У знайдених археологічних артефактах чітко простежується, як відбувалося заміщення древніх жіночих богинь чоловічими богами, становлення жречества, осквернення старих божеств і нівелювання їхніх створювальних функцій, заміщення знаків. Із розвитком політичної влади з'являються божества влади, правителів і династій, масово вводяться людські жертвоприношення богам, знищуються стародавні духовні основи і знання.

 

 Література: Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона. ‒ СПб.: Брокгауз-Ефрон, 1890-1907; Фасмер М.Р. Етимологічний словник російської мови. ‒ М.: Прогрес, 1964-1973; Всесвітня історія. Енциклопедія / ред. Белявський А., Лазаревич Л., Монгайт А., Лур'є І .. Полтавський М. ‒ М., 1956-1965; Людина і суспільство: Культурологія. Словник-довідник / ред. Штомпель О. М. ‒ Ростов-на-Дону: Фенікс, 1996; Міфи народів світу. 2-х т. Гол. редактор С.А. Токарєв. М., 1988; Tresidder, Jack. The Complete Dictionary of Symbols. San Francisco: Chronicle Books, 2005; Teit, James A. Tahltan Tales. Journal of American Folklore. London: Forgotten Books, 1919; Monaghan Patricia. Encyclopedia of Goddesses and Heroines. New World Library, 2014; Cano, Jesús Arango. Mitología en América precolombina: México-aztecas, Bogota: Colombia-chibchas, Perú-incas, Plaza y Janes Editores Colombia,1989; Coulter C. R., Turner P. Encyclopedia of Ancient Deities. London: Routledge, 2013; التَّأثيل والتَّأصيل والمعجم التاريخي للغة العربية لـ د.نزيه قسيس، نشرت السبت، 22 كانون أول 2012.


Назад Вперед

Зміст