Езоосмічна мембрана

ЕЗООСМІЧНА МЕМБРАНА ‒ унікальна нематеріальна структура. Вона є «сторонами» просторового кубу езоосмічого осередку. Саме через езоосмічну мембрану (її центр) відбувається основна дія, що дає життя всій матеріальній системі, ‒ процес ЕЗООСМОСА. Їй притаманний так званий «парадокс вимірювань»: у тривимірному вимірі езоосмічна мембрана практично не має товщини, але в той же час вона реально існує і її внутрішній простір безмежний.. Між сусідніми езоосмічними мембранами, що знаходяться на одній прямій, завжди витримується абсолютна за величиною відстань.


 

  Про непояснений (з точки зору людини матеріалістичних поглядів) внутрішній простір езоосмічної мембрани, яка з одного боку у тривимірному вимірі не має товщини, але в той же час її реальний простір безмежний, у стародавніх трактатах, переказах писалося по-різному. Той безмежний, вічний простір, із якого надходить сила, що творить (енергія; у книзі «АллатРа» використаний древній термін «сила Аллата») і початковий план (інформація; у книзі «АллатРа» використаний древній термін «план Первинного Лотоса»), іменувалося «духовним світом», «світом, де народжуються боги», «первинним», «вічним», «те, що було вічно до створення цього світу». Причому духовний світ спочатку іменувався у множині (наприклад, світ богів), як уявлення про щось об'єднуюче множинне («єдине у безлічі»), а матеріальна система ‒ як одинична, алегорично порівнюючи її «з космічним тілом», «смертне Я» (Его; від латинського слова «Ego» ‒ «Я»). Тільки значно пізніше з розвитком у людському суспільстві інститутів релігії і політики, становленням патріархату, духовний світ стали іменувати в однині (світ Бога), а в множині - світ матерії, творче жіноче божественне начало позначили злом, а агресивне чоловіче начало ‒ позначили добром. Тобто знаки умисно були змінені жерцями і можновладцями з «+» на «‒» і все стало з точністю до навпаки, на догоду системі матеріального розуму. Наведемо з цього приводу наочний приклад.


 

Згадка про участь у творенні світу богами з ім'ям «По» (або початкової приставкою По- до їхнього імені) було спільне у народів Гаваїв, Гаїті, острова Пасхи, Нової Зеландії, незважаючи на значні географічні відстані між ними. Наприклад, згідно з давнім космологічним уявленням аборигенів різних островів Полінезії (субрегіон Океанії, що складається з безлічі невеликих островів у центральній і південно-західній частині Тихого океану), у результаті космологічного процесу були «Коре» (порожнеча) і «По» (що перекладається як «ніч», «тьма», тобто невидиме). Згадується, що у творенні світу брали участь такі боги як Че (Звук), Ао (Світло), Куне (Розвиток) та інші, у тому числі і боги в образі кореня. В інших полінезійських теокосмогоніях у якості прабатьків, з якими пов'язаний початок космічного процесу, виступала пара ‒ Атеа (простір) чи Те-Туму (джерело).


 

У найдревнішій версії міфу про виникнення світобудови у маорі ‒ корінного народу Нової Зеландії ‒ стояла пара Ранги (Небо) і Папа (Земля). Легенда свідчить, що у Ранги і Папи народилися діти (сімдесят синів та дочок) ‒ майбутні боги маорі. Тривалий час вони перебували в темряві і тісному просторі між тілами притулених один до одного батьків. Нарешті, п'ятеро з них спробували відштовхнути Ранги від Папи, проте їхні зусилля були марними. Але ось розпрямив могутню спину шостий (Тане) і уперся руками в Ранги (Небо), відштовхнув ногами Папа (Землю). Небо було відкинуте вгору та укріплене на чотирьох стовпах (токо). У Новій Зеландії воно носить характер бунту богів-братів проти їхніх батьків Ранги і Папи з подальшою сваркою між братами. (Примітка: у цій космологічній концепції наведені асоціативні образи: порожнеча, невидима частинка По, а також згадується про утворення 72 вимірів (70 дітей і 2 батьків), відокремлення шести вимірів, що створюють матеріальний світ, від 66 вимірів; 6-й вимір ‒ керівна частина системи матеріального світу, в якому укладено формування будь-якої події у видимому світі). 


 

У полінезійській космології Земля одночасно протиставляється Небу, що складається з багатьох шарів, та підземному світу, що асоціюється з темрявою По. Причому функції верхнього і нижнього світів часто змішуються. Це найбільш характерне розділення у багатьох космологічних концепціях різних народів світу, де Земля асоціативно позначала в цілому весь видимий матеріальний світ, Небо ‒ невидимий макросвіт, розділений вимірами (шарами), а підземний світ ‒ світ невидимих процесів, що відбуваються на рівні мікросвіту (те, що піддавалося розкладанню до найдрібнішого стану, стану «духів»).


 

Однак знання з минулого, зафіксовані, зокрема, і в міфах, нині вже значно перероблені, згідно із «віянням нового часу». Про це свідчать конкретні факти: «Уявлення про єдиного бога ‒ творця світу у жителів островів Океанії з'являється набагато пізніше: у зв'язку із зародженням класів і проникненням християнства давні міфи і перекази Полінезії трансформуються, приводяться у відповідність з новими поглядами».
Література: Міфи, перекази і легенди острова Пасхи. Переклад з рапануйської і західноєвропейських мов. І.К.Федорова. «Наука». М., 1978. – ст.12; Міфи народів світу. 2-х т. Гол. редактор С.А. Токарєв. М., 1988. Том II, стр.319, 320; Те Ранги Хіроа (П. Бак), Мореплавці сонячного сходу – М., 1959; Best, Elsdon. The Maori as he was: a brief account of Maori life as it was in pre-European days. Wellington Dominion Museum, 1924; Monberg, Torben. Ta'aroa in the Creation Myths. Journal of the Polynesian Society, 1956.


 

Якщо уважно вивчити ту ж давньогрецьку літературу (найбільш популяризовану і доступну для громадськості), що оповідає про утворення світу, то можна знайти наступне. Персоніфікацією початкового стану світу до появи чого б то не було, до виникнення впорядкованого Всесвіту (космосу) є «хаос». Однак спочатку слово «хаос» мало зовсім інше значення, відмінне від сучасного. Слово «хаос» (chaos) виникло від давньогрецького «χάος» (від «χαίνω») ― «розкриватися, розверзатися; роззявляти рота; вивергати» (грец «chainein» – «зяяти») та мало значення розверзання зяючої безодні, початкової порожнечі. Стародавні греки називали хаосом невимірний нескінченний світовий простір, першооснову Всесвіту, первинне джерело всякого життя в світі, з якого сталося все суще, «те, без чого не існує нічого іншого, а воно без іншого існує». Це той споконвічний «докосмічний стан», з якого виник і був створений Богом світ, як впорядкований, гармонійний космос. Причому збереглися згадки, що саме проникнення в цю «зяючу безодню», з якої походить все суще, було алегорично пов'язане з проходом туману і мороку (примітка: аналогія езоосмічної мембрани). Більш того, стоїки згадували, що на відміну від хаосу-зяяння, хаос-речовина не порожня. Хаос-речовина, згідно з твердженням стоїків , це дуже розряджена речовина, яка згущується під дією вихору і утворює Всесвіт (примітка: див. далі про фантомні частинки По та їхній спіралеподібний рух).


 

Первинну інформацію про всі ці явища і процеси, на які посилаються стародавні греки, слід шукати у священних знаннях Стародавнього Сходу, які були запозичені стародавніми греками і перероблені, згідно з їх власним розумінням цих процесів. Про Велику Порожнечу (що перекладена сучасними перекладачами, на жаль, як «безладний хаос») можна знайти згадки, наприклад, у давньоєгипетській, японській, китайській, полінезійській міфологіях про створення світу. Цю ж інформацію можна виявити у скандинавській, американській (доколумбовій) та інших міфологіях народів світу.


 

У багатьох стародавніх рукописах збереглися згадки про таке поняття як Нуль (Null [Нуль]). Це поняття присутнє з глибокої давнини в багатьох мовах народів світу. Наприклад, на санскриті ‒ शून्य (śūnya; шунʼя), грецьке ‒ μηδεν (міден), також означає «ніщо, нуль», латинське ‒ nullis (нулліс), тобто «ніякий», мовою йоруба, поширеному у західній частині Африки, нуль звучить як òdo або òfo та означає ‒ «порожнеча, ніщо» тощо. Англійське слово «zero» як і французьке «zéro», іспанське «cero» і схожі з ними назви нуля в інших мовах етимологічно сходять до арабського кореня «sifr» (صفر), що означає «порожнеча, нічого, відсутність чого-небудь». У самій арабській нуль і сьогодні позначається цим же коренем.


 

У санскриті існувало два слова для позначення нуля ‒ шунья (शून्य) і бінду (बिंदु). ССлово шунья досі використовується в мові хінді і позначає нуль. Цікаво, що саме поняття шунья є важливою філософською категорією індійської думки, що несе у собі глибинну суть порожнечі, вакууму. У буддизмі махаяни, зокрема в «Праджнапараміта-сутрах» («Сутрах про вищу мудрість»), слово «шунья» позначає психологічний стан відчуття порожнечі, яке служить головною ознакою настання стану «звільнення» чи нірвани. Також шунья може означати і саму порожнечу, свободу.


 

Нуль трактували як причину, що лежить в основі зміни: те, що утворює речовину, те, що можна отримати у постійному перетворенні (примітка: у процесі езоосмосу). Його асоціювали з первинною порожнечею, що несе в собі принцип зародження всіх речей. Нуль тлумачили як абсолютне таїнство, незбагненний Абсолют, «першорухівець», сума всіх можливостей, «ніщо», стан відсутності всього матеріального: розміру, ефекту, маси, об'єму тощо. Наприклад, в індуїзмі нуль означає непроявлене, безмежне, вічне, неіснування. У давнину на Сході саме розуміння «існування» належало до тимчасовості буття і короткочасного перебування в ньому тіла людини, а розуміння «справжнього життя» ‒ до духовного світу, до злиття людини зі своєю душею і її відходу у духовний світ. Не випадково нуль зображувався у вигляді порожнього кола, як вказівка на відсутність смерті та на абсолютне життя, що знаходиться всередині кола. Однак це не єдине зображення нуля.


 

Наприклад, у Мезоамериці народи цивілізації майя найчастіше зображали нуль у вигляді пустотілої раковини (хоча також відомо 25 різних ієроглі- фів, що позначають поняття нуль, один з яких – дві спіралі, що нагадують букву З). Майя називали нуль – «tulakal», а ацтеки «sintli» (все). В Азії найбільш поширене зображення нуля (після кола) – це точка. Наприклад, в арабській протописемності можна зустріти надрядковий знак суккун (سكون « «тиша, спокій»), який нагадує маленький нуль. У релігійно-філо- софському вченні Стародавньої Індії – тантризмі (від санскритського «тантра» – система, сплетіння, пряжа, прядка, тканина, текст та ін.) є знак бінду (буквально «точка», це поняття трактується як «пляма», «зерно», «джерело», «базіс»). А у суфізмі точка (арабською نقطة «нуск») відіграє важливу роль у передачі вчення, як «внутрішнє знання».
Література: Етимологічний словник російської мови/ред. Крилов Г. А. ‒ СПб.: Вікторія плюс, 2004; Філософський енциклопедичний словник / голов. ред. Іллічов Л. Ф., Федосєєв П. Н., Ковальов С. М., Панов В. Г. ‒ М.: Радянська енциклопедія, 1983; Філософія: Енциклопедичний словник / голов. ред. Івіна А.А. ‒ М.: Гардарики, 2004; Нова філософська енциклопедія: у 4 т. / голов.ред. Стьопін В.С. ‒ М.: Думка, 2000-2001. Грамматологічний словник [Електронний ресурс]:www. rbardalzo. narod. ru/text_gram_slovar1. html; Παναγιώτης Ε. Γιαννακόπουλος. Λεξικό Ρημάτων της Αρχαίας Ελληνικής Γλώσσας. Athens: Pelekanos Books, 2014; 1980, مكتبة غريب, دراسات فى علم الكتابة العربية Maḥmūd ʻAbbās Ḥammūdah.


Назад Вперед

Зміст