Елементарні частинки



Наука сучасної цивілізації почала використовувати змінене уявлення про атом, вже як про найменшу частинку хімічного елементу, починаючи з XIX століття. У 1897 році, завдяки англійському фізику Джозефу Джону Томсону (Joseph John Thomson, 1856-1940), який встановив, що катодні промені утворені потоком найдрібніших частинок, був відкритий ЕЛЕКТРОН ‒ носій негативного елементарного електричного заряду в атомах. У 1919 році англійським фізиком Ернестом Резерфордом (Ernest Rutherford, 1871-1937) у результаті дослідження розпаду ядра, був відкритий ПРОТОН ‒ елементарна частинка з позитивним зарядом. У 1932 році англійський фізик Джеймс Чедвік (James Chadwick, 1891-1974) при дослідженнях взаємодії альфа-частинок з берилієм відкрив НЕЙТРОН ‒ елементарну частинку, що входить до складу ядра атома, маса якої близька до протона, але що не має електричного заряду. Проте в сучасній науці досі залишаються невирішеними питання в описі внутрішньої будови атомного ядра.

 

Припущення про існування в електромагнітному полі ФОТОНА було описане в 1900 році у працях німецького фізика-теоретика, основоположника квантової фізики Макса Планка. У 1905 році Альберт Ейнштейн, розвиваючи ідею Планка, постулював, що електромагнітне випромінювання (світло) є нічим іншим, як потоком окремих квантів (фотонів). А прямі експериментальні докази існування фотона були вже отримані американськими фізиками в 1912-1915 рр. Робертом Міллікеном (Robert Millikan, 1868-1953) і в 1922 р. Артуром Комптоном (Arthur Compton, 1892-1962). У 1930 році швейцарський фізик Вольфганг Паулі (Wolfgang Pauli, 1900-1958) постулював існування елементарної частинки, яка майже не взаємодіє з речовиною, а вже в середині 1950-х років американські фізики Фредерік Райнес (Frederick Reines, 1918-1998) і Клайд Коуен (Clyde Cowan, 1919-1974) експериментально підтвердили існування нейтральної стабільної частинки ‒ НЕЙТРИНО.

 

З 1930 року і практично до початку 1950-х років дослідження елементарних частинок були тісно пов'язані з дослідженням космічних променів. Починаючи з 1950-х років і донині основним інструментом для досліджень елементарних частинок у фізиці стали прискорювачі, а предметом вивчення ‒ нові елементарні частинки, які народжуються при зіткненні з речовиною прискорених протонів і електронів. З цього часу було відкрито величезну кількість найрізноманітніших частинок, у тому числі нестабільні елементарні частинки, а також украй нестійкі, що отримали назву «резонансів» (наприклад, в 1953 році був відкритий перший з них D1 (1232)), важкі античастинки (антипротон (1955), антинейтрино (1956), антисигма-гіперони (1960)) і так далі.

 

Несподіваною для вчених виявилася різноманітність властивостей відкритих частинок. У вивченні цього питання, поряд з такими характеристиками як електричний заряд, момент кількості руху і т.д., їм довелося ввести і такі характеристики як «дивність», «чарівність» і т.п. Стало зрозумілим, що світ елементарних частинок за своїми закономірностями, властивостями, поводженням набагато відрізняється від звичних суджень про нього, сформованих уявленнями класичної фізики.

 


 



Сьогодні важливим відкриттям у галузі вивчення фізики частинок і фізики високих енергій вважається один із результатів, отриманий в Європейському центрі ядерних досліджень (CERN) за допомогою спеціальної установки ‒ прискорювача заряджених частинок на зустрічних пучках (Великого адронного коллайдера). Вчені виявили частинку, імовірно схожу на бозон Хіггса (бозон, був передбачений англійським фізиком Пітером Хіггсом (Peter Higgs; 1929), згідно з теорією, він повинен володіти кінцевої масою і не мати спіна). Насправді, те, що виявили вчені, не є бозоном Хіггса, який він шукав. Але ці люди, самі того ще не усвідомлюючи, зробили дійсно важливе відкриття і виявили набагато більше. Вони експериментально виявили явище, про яке докладно описано в книзі «АллатРа»  (примітка: книга «АллатРа», стор. 36 останній абзац).


 

Нині фізики лише ускладнюють умови зовнішнього спостереження, але не мають поки можливості спостерігати найтонші процеси і зрозуміти закономірності, що відбуваються усередині системи мікросвіту. Для споживацького суспільства така їзда по колу ‒ навкруги ‒ процес закономірний. Адже вчені змушені в буквальному розумінні виживати в такому егоїстичному співтоваристві, а свій талант застосовувати не для користі на благо людства, а для задоволення чиїхось амбіцій, вивчення фізики лише в обмежених рамках дозволених концепцій. Тому сучасну «фізику високих енергій» в споживацькому суспільстві можна образно порівняти з вражаючою для нетямущого глядача (її фінансиста) установкою, по суті, що дробить на шматки великі камені (які називаються елементарними частинками). Але дроблячи такий конгломерат, неможливо зрозуміти суть творіння піщинок.


 

Сьогодні багато фізиків, які не залишилися байдужими до проблем суспільства, намагаються знову експериментальним шляхом повернутися до первісного моменту, до тієї прямої дороги, з якої звернули їхні попередники. Вони розуміють, що у зв'язку з кліматичною ситуацією на Землі, яка пов'язана з глобальними природними змінами, для виживання людської цивілізації необхідний якісно новий фундаментальний прорив у фізиці, способи отримання вільної енергії незалежно від зовнішніх умов і наявності природних ресурсів.


 

ППідбиваючи підсумки усьому сказаному, можна сказати, що з епохою нових сучасних відкриттів була лише ледь прочинена замкова щілина дверей у мікросвіт, який складає основу макросвіту всього Всесвіту. Але все це виявилося лише обмежено малою ділянкою спостережуваних явищ мікросвіту. Маючи універсальні ключі СПОКОНВІЧНОЇ ФІЗИКИ АЛЛАТРА, можна не лише широко відчинити двері в невидимий світ, але й увійти до нього, стикнутися з його джерелом. Для того, щоб зрозуміти закони взаємодії мікросвіту, потрібен радикальний перегляд багатьох звичних понять і уявлень, якісно новий погляд на фізику. СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА не тільки відкриває перспективу зовсім іншого бачення фізичних явищ у мікросвіті, але й викладає її фундаментальні основи і закони взаємодій.


Назад Вперед

Зміст