Eлектрон

Незважаючи на те, що електрон є першою відкритою елементарною частинкою у фізиці (англійським фізиком Джозефом Томсоном у 1897 році), досі природа електрона залишається загадковою для вчених. Теорія електрона вважається не закінченою, оскільки їй властиві внутрішні логічні протиріччя і безліч питань, на які у офіційної науки поки немає відповідей.


 

Назва цієї елементарної частинки було запропоновано у 1891 році ірландським фізиком Джорджем Стоуні (George Stoney; 1826 – 1911) як «фундаментальної одиниці вимірювання електроенергії». Слово «електрон» походить від грецького слова «electron», що означає «бурштин». (Як відомо, бурштин – це затверділа викопна смола. При терті бурштин набуває електричного заряду і притягує легкі тіла. Ця властивість була відома з давніх часів різним народам. Наприклад, судячи з відомостей, що збереглися, у Стародавній Греції про властивості бурштину знали ще в 600 році до н.е.). Вчені умовилися між собою вважати електричний заряд електрона негативним відповідно до більш ранньої угоди називати негативним заряд наелектризованого бурштину.


 

Електрон є складовою частиною атома, одним із основних структурних елементів речовини. Електрони утворюють електронні оболонки атомів усіх відомих нині хімічних елементів. Вони беруть участь майже у всіх електричних явищах, про які відають нині вчені. Але що таке електрика насправді, офіційна наука досі не може пояснити, обмежуючись загальними фразами, що це, наприклад, «сукупність явищ, обумовлених існуванням, рухом і взаємодією заряджених тіл або частинок носіїв електричних зарядів». Відомо, що електрика не є безперервним потоком, а переноситься порціями ‒ дискретно.


 


 

Практично всі основні відомості про електрон, якими наука користується досі, були отримані на рубежі кінця XIX ‒ початку XX століть. У тому числі це стосується і уявлення про хвильову природу електрона (досить згадати роботи Ніколи Тесли і його дослідження питання про генерування і бездротову передачу енергії на відстань). Однак згідно з офіційною історією фізики, воно було висунуто в 1924 році французьким фізиком-теоретиком, одним із основоположників квантової механіки Луї де Бройлем (Louis de Broglie; 1892 - 1987; виходець із відомої у Франції аристократичної сім'ї). А експериментально підтверджено в 1927 році американськими вченими Клінтоном Девіссоном (Clinton Davisson; 1881-1958) і Лестером Джермером (Lester Germer; 1896 -1971) в експерименті по дифракції електронів. Слово «дифракція» утворено від латинського слова «diffractus», що буквально означає «переламаний, розламаний, обгинання перешкоди хвилями». Дифракція ‒ це явище поширення хвилі, наприклад, променя світла, при проходженні крізь вузький отвір або при попаданні на край перешкоди. Уявлення про хвильову природу електрона послужило основою для розробки хвильової механіки австрійським фізиком-теоретиком, одним із творців квантової механіки Ервіном Шредінгером (Erwin Schrödinger; 1887-1961) у 1926 році. Відтоді офіційна наука ненабагато просунулася у вивченні природи електрона.


 

НАСПРАВДІ ЕЛЕКТРОН складається з 13 фантомних частинок По та має унікальну будову. Докладні знання про електрон тут спеціально опущені, оскільки інформація викладається публічно і ці знання можуть становити небезпеку у разі, якщо вони потраплять до рук людей, які бажають створити новий вид озброєння. Відзначимо лише, що електрон має незвичайні властивості. Те, що сьогодні називають електрикою ‒ це насправді особливий стан септонного поля, у процесах якого електрон в більшості випадків бере участь нарівні з іншими його додатковими «компонентами».


 

Цікаві відомості, що свідчать про унікальність електрона, були викладені в книзі «АллатРа»:

Анастасія: А як Спостерігач може внести зміни своїм спостереженням?
Ріґден: Щоб була зрозумілою відповідь на це питання, давай здійснимо невеликий екскурс у квантову фізику. Що більше вчені вивчають питання, які ставить ця наука, то більше доходять висновку, що все у світі дуже тісно взаємопозв'язане та існує не локально. Ті ж елементарні частинки існують пов’язані між собою. Згідно з теорією квантової фізики, якщо одночасно спровокувати утворення двох частинок, то вони не тільки перебуватимуть у стані «суперпозиції», тобто одночасно в безлічі місць. Але ще й зміна стану однієї частинки призведе до миттєвої зміни стану іншої частинки, на якій би відстані від неї вона не перебувала, навіть якщо ця відстань перевищує межі дії всіх відомих сучасному людству сил у природі.
Анастасія: А в чому секрет такого миттєвого взаємозв'язку?
Ріґден: Зараз поясню. Розглянемо, наприклад, електрон. Він складається з інформаційних цеглинок (або як їх іменували древні — «зернят По»), які задають йому основні характеристики, у тому числі й визначають його внутрішній потенціал. За сучасними уявленнями, електрон рухається навколо ядра атома, мовби по «стаціонарній орбіті» (орбіталі). Точніше, його рух вже зараз уявляють не у вигляді матеріальної точки із заданою траєкторією, а у вигляді електронної хмари (умовного зображення електрону, «розмазаного» по всьому об’єму атома), що має зони згущення і розрядження електричного заряду. Електронна хмара, як така, не має різких меж. Під орбітою (орбіталлю) мають на увазі не рух електрону якоюсь конкретною лінією, а певну частину простору, зону навколо ядра атома, де зберігається найбільша ймовірність місцезнаходження електрону в атомі (атомна орбіталь) або в молекулі (молекулярна орбіталь).

Різниця між внутрішнім потенціалом і зовнішнім зарядом і створює такі орбіталі. Якість внутрішньої енергії (потенціалу) характеризує матеріальний об'єкт. Тобто, говорячи мовою сучасної науки, такі електронні оболонки (орбіталі) атомів, залежно від числа і розташування на них електронів, визначають електричні, оптичні, магнітні, хімічні властивості атомів і молекул, а також більшість властивостей твердих тіл. Форма електронної хмари, як ми пам'ятаємо з уроків хімії ще зі шкільної лави, може бути різною.


Так ось, електрон, як відомо, у матеріальному світі може існувати у двох станах одночасно: частинки і хвилі. Він може проявлятися відразу в різних місцях, згідно з тією ж квантовою фізикою. Сходячи чи точніше зникаючи зі своєї атомної орбіти, електрон миттєво переміщується, тобто тут зникає, а на іншій орбіті з’являється.

Але, що найцікавіше у цьому питанні, так це те, про що вчені поки ще не знають. Розглянемо, наприклад, електрон атома водню — елементу, який входить до складу води, живих організмів, природних копалин і є одним із поширених елементів у космосі. Електронна хмара, розташована навколо ядра атома водню, являє собою форму кулі. Це те, що може зафіксувати на сучасному етапі наука. Але вчені поки не знають, електрон сам по собі закручений у спіраль. До того ж ця спіраль (одна і та ж сама) може бути закручена як у лівий, так і правий бік, залежно від розташування на ній заряду. Ось саме завдяки такій спіралеподібній формі та зміні місця концентрації заряду цей електрон легко переходить зі стану частинки у хвилю і навпаки.

Наведу образний приклад. Уяви, що у твоїх руках апельсин. За допомогою ножа ти акуратно зрізаєш з нього шкірку цілісно, по колу, мов би за спіраллю, рухаючись від однієї його вершини, скажемо умовно, від точки А до іншої — точки Б. Якщо таку шкірку відокремити від апельсина, то у звичному згорненому вигляді вона буде являти собою форму кулі, повторюючи контури апельсина. А якщо її розтягти, то вона буде подібна на хвилеподібну мотузку. Так ось, оранжевий бік шкірки апельсина буде являти собою в нашому образному прикладі спіраль електрону, де на поверхні в районі точки А знаходиться зовнішній заряд, а в районі точки Б зсередини (на білому боці шкірки) — внутрішній заряд. Будь-яка зовнішня зміна у точці А (на оранжевому боці шкірки) призведе до такої ж миттєвої внутрішньої, але протилежної за силою і дією, зміни в точці, яка розташована на білому боці шкірки під вершиною Б. Щойно спадає зовнішній заряд електрону, то під впливом внутрішнього потенціалу спіраль розтягується і електрон переходить у стан хвилі. Коли ж знову з'являється зовнішній заряд, який утворюється внаслідок взаємодії хвилі з матерією, спіраль стискається, і електрон знову переходить у стан частинки. У стані частинки електрон має зовнішній негативний заряд і лівобічну спіраль, а в стані хвилі правобічну спіраль і зовнішній позитивний заряд. І все це перетворення відбувається завдяки езоосмосу.

Спостерігач з позиції тримірного виміру може при створенні певних технічних умов бачити електрон як частинку. Але Спостерігач з позиції вищих вимірів, який бачитиме наш матеріальний світ у вигляді енергій, зможе спостерігати іншу картину будови того ж електрону. Зокрема, що інформаційні цеглинки, які утворюють цей електрон, проявлятимуть винятково властивості енергетичної хвилі (розтягненої спіралі). Причому ця хвиля буде нескінченна у просторі. Простіше кажучи, розміщення самого електрону в загальній системі реальності таке, що він буде знаходитися скрізь у матеріальному світі.

Анастасія: Можна сказати, що він існуватиме, незалежно від того, бачимо ми його як Спостерігачі тривимірного світу, чи ні?

Ріґден: Так. Для того щоб це зрозуміти, давай розглянемо ще один приклад — із дзеркалом. Припустимо, кілька фундаментальних інформаційних цеглинок утворюють структуру, яка являє собою локальну точку, якийсь об'єкт. Розмістимо його посеред кімнати, у якій під певним кутом розставлені безліч дзеркал таким чином, що він віддзеркалюється у кожному з них. Отже, об'єкт знаходиться посеред кімнати, відбивається в кожному дзеркалі, до того ж ми бачимо його, отже, інформація про нього є і в нашій свідомості. Одним словом, інформація про цей об'єкт одночасно присутня у декількох місцях. І якщо ми заберемо одне з дзеркал, то в тому місці ми не спостерігатимемо даний об'єкт. Але коли повернемо дзеркало, він знову з’явиться. Отже в принципі, інформація про нього не зникала. Просто за певних умов прояву інформації ми бачимо об'єкт, змінилися умови — ми його не бачимо. Однак об'єктивно цей об'єкт продовжує існувати в тому місці в інформаційному плані. Відображення може мати безперервний потік, виходить, цей об'єкт є в кожній точці цієї кімнати (і, до речі, не тільки кімнати, але й простору, який виходить за межі кімнати), незалежно від того, чи бачимо ми його, чи ні.

Згідно з квантовою фізикою, перебування електрону в стані частинки залежить від самого акту вимірювання або спостереження. Іншими словами, невимірюваний і неспостережуваний електрон поводиться не як частинка, а як хвиля. У цьому випадку для нього існує ціле поле ймовірностей, тому що він знаходиться тут і зараз у багатьох місцях одночасно, тобто в стані суперпозиції. При цьому, не дивлячись на те, що електрон займає множинне положення, це буде той самий електрон і та ж хвиля. Суперпозиція — це можливість одночасного перебування у всіх можливих альтернативних станах, поки не зроблено вибір, поки Спостерігач не здійснив замірювання (обчислення даного об'єкта). Щойно Спостерігач фокусує увагу на поведінці електрону, як він, мається на увазі електрон, відразу ж згортається в частинку, тобто перетворюється з хвилі в матеріальний об'єкт, розташування якого можна локалізувати. Словом, після замірювання, так би мовити, вибору Спостерігача, один об'єкт буде знаходитися тільки в одному місці.

Анастасія: О, це цікава інформація! Висновки квантової фізики, виявляється, цінні для тих, хто займається самовдосконаленням. Це до певної міри пояснює причину, чому у людини не виходить медитація. Адже що сприяє, так би мовити, «матеріалізації» процесу медитації, тобто переходу з хвильового в матеріальний стан, в якому енергія знову набуває властивостей матерії? Саме спостереження і контроль від Тваринного начала. Іншими словами, не вдається медитація тоді, коли вмикаються розумові процеси, властиві звичному, щоденному стану свідомості. При цьому мозок безперервно намагається щось ідентифікувати і локалізувати об'єкт спостереження. Така ситуація виникає тоді, коли під час медитації Особистість недостатньо занурюється у змінений стан свідомості або ж втрачає контроль над цим станом. Це дозволяє Тваринному началу втрутитися в процес спостереження, внаслідок чого народжуються асоціативні образи і втрачається Істина. Хвиля переходить в матерію. Але щойно ти «відключаєш мозок» з його розумовими процесами і повноцінно включаєшся в медитацію, завдяки прояву своїх глибоких почуттів, то відбувається розширення свідомості, і спостережувана від Духовного начала матерія перетворюється на хвилю. Ти зливаєшся зі справжньою реальністю світу, стаєш єдиним цілим з ним, одночасно відчуваєш всю його розмаїтість, неначе тебе багато і ти скрізь. Тоді й відбувається справжня медитація, як процес пізнання Істини.

Ріґден: Цілком правильно. Світ Тваринного начала — це світ верховенства матерії та її законів. Світ Бога — це світ досконалих енергій. Коли ти перебуваєш у медитації, у зміненому стані свідомості, то стаєш частиною процесу, частиною божественного прояву тут. Щойно в тобі вмикається Спостерігач від Тваринного начала, то тобі здається, що встановлюється факт твого контролю над матерією. Насправді встановлюється факт контролю над тобою з боку матерії (Тваринного Розуму). Як результат — ти стаєш всього-навсього лише більш виявленим матеріальним об'єктом, по суті, перетворюєшся на корпускулярний об'єкт загальної матерії (корпускула, від латинського corpusculum — «тільце», «дрібна частинка матерії») і підкоряєшся її законам. Якщо ти переключаєшся у стан хвилі, ти стаєш частиною божественного прояву в цьому світі, тобто Спостерігачем від Духовного начала. Чому й кажуть: чого в тобі більше, тим ти і будеш.

У стані медитації зникає звичайне сприйняття. У досвідченого медитуючого, зокрема, якщо розглянути його стан у духовній практиці «Квітка лотоса», справді свідомість значно розширюється, виходить за межі звичного світу. Людина відчуває, що вона одночасно перебуває скрізь. Можна сказати, що суперпозиція у квантовій фізиці, набуття стану хвилі, це все одно, що в медитації набуття стану виходу у вищі виміри, де матерія вже відсутня. Суперпозиція у стані медитації — це коли ти «бачиш», відчуваєш глибинними почуттями весь світ і його різноманітні прояви. Але щойно Спостерігач концентрується на якомусь об'єкті, його свідомість звужується і обмежується об'єктом спостереження. Тобто, щойно ти робиш вибір і зосереджуєшся на конкретних деталях, хвиля перетворюється на матерію. Адже коли ти концентруєшся на деталях, то об'ємне сприйняття зникає, і залишаються тільки деталі. Думки від Тваринного начала — це своєрідний інструмент, сила для матеріалізації об'єктів, а почуття від Духовного начала — це сила для розширення свідомості, виходу у вищі виміри.

Анастасія: Так, наскільки складний цей світ і якими очевидними у ньому можуть бути прості речі.

Ріґден: Так ось, щодо квантової фізики… З одного боку, це поняття про Спостерігача розширило межі пізнання вчених, з іншого боку — завело у глухий кут. Адже позиція Суперспостерігача доводить, що існує якась величезна сила, яка здатна впливати ззовні на Всесвіт, на всі її об'єкти і всі процеси, що відбуваються в ній.

Анастасія: Фактично це ще один шлях наукового доказу існування Бога?

Ріґден: Так. Людина має Душу, як частинку божественної сили. Чим більше вона перетворює свій внутрішній світ, чим більше її Особистість зливається з Душею, розкриваючись перед Богом, тим вона стає духовно сильнішою і отримує можливість впливу на матеріальний світ з вищих вимірів. А що більше таких людей, то значніший і масштабніший цей вплив. Суперспостерігач — це Бог, який може впливати на все. А людина, як Спостерігач від Духовного начала, — це Спостерігач, який може втручатися в процеси світу і змінювати їх на мікрорівні. Людям, звичайно, доступні певні маніпуляції з матерією і з позиції Спостерігача від Тваринного начала. Але людина отримує справжню силу впливу тільки тоді, коли включається її Спостерігач від Духовного начала».


Назад Вперед

Зміст