Атоми

Вчення про Велику порожнечу, про дискретну (переривчасту) будову матерії, про неділимі частинки було відоме людям у різних епохах і культурах. У глибоку давнину воно було цільним і відображало духовні та матеріальні основи світу і людини. Чим більше ці знання проходили через призму споживацького егоїстичного мислення, політичного і релігійного фанатизму, тим більше втрачалася їх первинна суть, вносилися спотворення та непорозуміння в фундаментальні основи.

Наприклад, на Сході люди знали про неділимі частинки з давніх часів. Уявлення про те, що світ складається з «Великої порожнечі», «зерен По», було присутнє у людей, завдяки духовним знанням, ще за тисячі років до того, як згідно з сучасними поглядами «основоположник» атомістики, давньогрецький філософ Демокріт (бл. 460 р. до н.е. - 370 р. до н.е.), популяризував у Греції відоме на Сході вчення про існування дрібних невидимих частинок, з яких складаються всі навколишні предмети. Ці фундаментальні неділимі частинки в давнину називали  атомами. Древнє розуміння атома, як основи світобудови, якісно відрізнялося від сучасного розуміння, в якому атомом іменують всього лише найменшу частину хімічного елемента. Як відомо, давньогрецьке слово «atomos» (грец. Άτόμος) означає буквально «неділимий», тобто частинку, яка не ділиться на менші частини. В Стародавню Грецію це поняття прийшло зі Сходу.

Наприклад, у Стародавній Індії було слово Атман (також Атма) як позначення «єдиного і неділимого».  Також в санскриті присутнє таке поняття як «ану». На санскриті слово «ану» («атом») є титулом вищого творця - Брахми (в перекладі з санскриту слово «Брахма» означає «священна сила, що надає дію»), про який згадується, що він є найдрібнішим атомом, також як і безмежним, всеосяжним Всесвітом, в тому сенсі, що з нього складається все.

У перекладі з однієї з найдавніших мов - санскриту - слово «Atman» (Аtma) спочатку означало поняття нематеріального характеру: «душа, божественна сутність, всесвітнє духовне начало, вічність». Поняття «Атма» в основному використовувалося в концепції, що пояснює будову цілісного світу від макро- до мікрооб'єктів.

 Література: Філософія: Енциклопедичний словник / гол. ред. Івіна А.А. — М.: Гардарики, 2004; Нова філософська енциклопедія: в 4 т. / гол. ред. Стьопін В.С. — М.: Думка, 2000-2001.

В індуїзмі Брахма - це непізнаваний принцип Всесвіту, із суті якого все виходить і все в нього повертається, вічний, безначальний і нескінченний. В архаїчних формах Брахма виступав також як первинне найвище божество, яке відповідальне за акти творіння (відродження) - творення, збереження і руйнування матеріальних боків усіх речей.

Література: Філософський енциклопедичний словник / гол. ред. Іллічов Л. Ф., Федосєєв П. Н., Ковальов С. М., Панов В. Г.— М.: Радянська енциклопедія, 1983; Нова філософська енциклопедія: в 4 т. / гол. ред. Стьопін В.С. — М.: Думка, 2000-2001.

У стародавніх народів Месопотамії (жителів Шумера та Вавилонії) Ану також вважався вищим верховним богом, шанованим з давніх часів. Спочатку він був пов'язаний з богинею Кі. Досі на Сході (в Індії, Китаї, Японії) зберігся термін «кі», який використовується для позначення енергії.

В Індії найдрібніші частинки світобудови називали параману (на санскриті ану, параману - «найтонший», «найдрібніший»), і використовували це позначення як розуміння, що таке мінімальний ««будівельний блок Всесвіту». У різних школах індійської думки збереглися згадки, що кожен з параману містить в непроявленому вигляді характерні якості всіх елементів, які проявляються при створенні матеріальних сполук - скандхи. У перекладі з санскриту «skandha» (мовою палі - «khandha») означає «купа», «зв'язка», «група», «агрегат» або, висловлюючись сучасною мовою, - «кластер». У стародавніх індійських вченнях вказувалося, що унікальними властивостями цих частинок є їх непроникність і щонайтонший стан, завдяки чому вони здатні перетинати Всесвіт вздовж і впоперек за одну лише мить. Незмінні, несприймані, неподільнічастинки утворювали об'єкти тимчасові та такі, що сприймаються". Основу неподільних частинок та їх зв'язок між собою здійснює сила нематеріального характеру. В одній точці простору може виявитися велика кількість параману. (Примітка: див. далі по доповіді про реальні та фантомні частинки По, силу Аллата).

  Стародавній Єгипет. Один з найдавніших богів першотворіння в єгипетській міфології носив ім'я Атум (Ра-Атум). Цікаво, що так це слово звучить згідно з трактуванням перекладачів. Насправді достеменно відомо лише те, що в давньоєгипетській мові голосні не відбивалися в письмовому вигляді, тобто слово Атум було зображено тільки знаками, що позначають приголосні. З міфології відомо, що Атум символізував початкову й вічну єдність всього сущого,, що він виник сам із себе, з первинного хаосу в образі змії. Образ змії в русі, як правило, в давнину  позначав хвильову структуру або ж спіраль. аз змії в русі, як правило, в давнину позначав хвильову структуру або ж спіраль. У священній книзі стародавніх єгиптян, яку вчені нині умовно назвали «Книга мертвих», в 175 главі є згадка, що Атум каже богу Осірісу про кінець світу, що все створене він знову зруйнує, а сам знову перетвориться на змію. Атума рука, що творить, є Іусат («найбільша серед тих, хто виходить»). Це одна з перших древніх богинь, згаданих у давньоєгипетській міфології, праматір усіх богів. Її ототожнювали зі священним деревом Життя і Смерті. У давньоєгипетському мистецтві її зображували як жінку, на голові якої знаходився знак АллатРа (коло і півмісяць).

Література: Гладкий В.Д. Стародавній світ. Енциклопедичний словник. У 2-х томах. ‒ М.: Центрполіграф, 1998; Hart, George. A Dictionary of Egyptian Gods and Goddesses. London: Routledge, 2006.


Відгомони цього древнього вчення, яке існувало на Сході, відбилися в різних індійських збірниках літератури, зокрема і в зібранні «Вайшешика-сутра», де згадується про гранично малу частинку, яка має сферичну форму (парімандалья) і є постійною незмінною першопричиною речей, носієм «кінцевих відмінностей», субстратом постійних якостей, мінімальною величиною речовини елементів. За давнім вченням, усі речі складаються з «ніщо», а межею поділу матеріальних речей, елементарною частинкою світобудови є атом. Сукупність цих найдрібніших частинок і є матерією. Після уважного ознайомлення з доповіддю «СПОКОНВІЧНА ФІЗИКА АЛЛАТРА», всі ці древні знання стануть вам цілком зрозумілими, обгрунтованими на рівні сучасної фізики. Більш того, у вас сформується цілісне розуміння їхньої суті, усунуться суперечності, які були властиві різним древнім школам Сходу, що вивчали ці споконвічні знання.

Як відомо, древнє вчення про атоми популяризував на Заході Демокріт зі своїми однодумцями. Він довгі роки подорожував по Сходу і вивчав світогляд, священні знання різних народів. Жив в Індії, Вавилоні, Персії, де був накопичений тисячолітній багатий досвід духовної спадщини людської цивілізації, у тому числі той, що включає поняття про устрій світу і людини, про Землю, про далекі зірки, Велику порожнечу і Всесвіт. Демокріт був на сході Африки ‒ в Ефіопії, жив у Єгипті, в цій скарбниці стародавніх наукових і духовних знань Давньоєгипетської цивілізації. Він спілкувався з єгипетськими жерцями ‒ хранителями таємниць стародавніх манускриптів. Не дивно, що світогляд даної людини відображав його власне розуміння відгомонів древніх знань, почерпнутих у подорожі по Сходу. А якщо ще врахувати неточності перекладу, інформацію, пропущену через призму традиційного мислення і особливостей культури Заходу, то можна зрозуміти, чому в ці древні знання привносять ще більше спотворень з плином часу. І проте...

У цьому вченні атоми розглядалися як первинні, «найдрібніші неподільні, непроникні, незмінні, що не виникають,не зникають і не містять в собі порожнечі».

  Згідно з поглядами давньогрецьких філософів Левкіппа і Демокріта існують тільки атоми і порожнеча:
«У всьому світі поширена божественна субстанція із своєрідних атомів щонайтоншої властивості»; «...частинки цієї поширеної в повітрі субстанції»; «до істини належать тільки неподільні (атоми) і порожній простір».

Література: Реальний словник класичних старожитностей. Гол. ред. Любкера Ф., Геффкена Ф. Й., Цібарта Е. ‒ Лейпциг: Тойбне., 1914.

  «Зіткнення атомів у порожнечі, вважали атомісти, породжувало вихор, який був початком світоутворення. Мислення інтерпретувалося як наслідок певних рухів атомів».

Література: Словник античності. / гол. ред. Ірмшер Й., Йоне Р. Пер. з нім. — М, Прогрес, 1989.

  Знання, запозичені Демокрітом з давніх духовних вчень Сходу (про Велику порожнечу і неподільну частинку, що володіє істинним буттям, що не руйнує і не виникає), перероблені ним у вчення «атомістичний матеріалізм»:

· Початок Всесвіту ‒ атоми і порожнеча, все ж інше існує лише в думці.
· Лише в загальній думці існує солодке, думці — гірке, в думці  — тепле, в думці — холодне, в думці  — колір, насправді ж існують лише атоми і порожнеча.
· Існують  першопричини, нескінченні за кількістю, але неподільні через занадто малу величину. Ці мінімальні першотіла ‒ атоми...
· Чи можуть різні тіла складатися з одних і тих самих атомів? Так, можуть. Як з одних і тих же літер пишуться різні книги.
· Атоми є субстанціями, що не взаємодіють на інших і що не піддаються впливу. Розсіяні в порожнечі, коли вони наближаються один до одного або наскакують, або зачіпляються один за одного, то з цих конгломератів атомів одне здається водою, інше ‒ вогнем, третє ‒ рослиною, четверте ‒ людиною.
· У первинному хаосі атомних рухів у Великій Порожнечі... утворюється вихор.
· Світів - безліч, вони різні за величиною, з'являються з нескінченної порожнечі, виникають і гинуть... В одних світах немає ні Сонця, ні Місяця, в інших ‒ Сонце і Місяць більші за розмірами, ніж у нас, а в деяких їх більша кількість. Відстані між світами неоднакові; крім того, в одному місці світів більше, а в іншому ‒ менше. Одні світи ростуть, інші досягли розквіту, треті вже йдуть на спад. В одному місці світи зароджуються, в іншому ‒ зникають... Деякі світи не мають тварин і рослин і зовсім позбавлені вологи.
· Є два роди пізнання: один істинний, інший темний. До темного належать усі наступні види пізнання: зір, слух, нюх, смак, дотик. Що ж стосується істинного пізнання, то воно абсолютно відмінне від першого.
Література: Таранов П.С. «120 філософів: Життя. Доля. Вчення. Думки»: Універсальний аналітичний довідник з історії філософії в 2 т., – Сімферополь: Реноме, 2005.


Сьогодні новим поколінням позиціонують Демокрита як засновника атомістики (вчення про дискретну будову матерії) і матеріалістичної філософії, як то кажуть, сховавши всі кінці на цьому імені і не сильно вдаючись у подробиці про запозичення Заходом древніх знань Сходу. Як зазвичай буває в таких випадках, публічно констатується «факт», що донині не збереглося жодної роботи цього стародавнього вченого, що залишилися лише цитати і критика його ідей, праць, згаданих у творах пізніших античних авторів.


 

Як би там не було, але вчення про неподільні частинки, про дискретність матерії продовжувало існувати в різних світоглядних школах як на Сході, так і вже на Заході, де кожен трактував його по-своєму. Наприклад, на Сході в VII-IX ст. вчення про неподільні частинки, про будову речовини, простору і часу було відомо в арабо-мусульманському світі завдяки мутакаллімам. На Заході атомізм простежується в роботах давньогрецького філософа Епікура, римського філософа Тита Лукреція Кара, у вченні про гомеомеріях (від грецького слова «ὅμοιος» ‒ «подібний», і «μέρος» ‒ «частина») давньогрецького філософа, математика, астронома Анаксагора, давньогрецького натурфілософа Архелая, у вченні, точніше математизованій версії атомізму, грецького філософа Діодора Крона, у вченні про трикутники давньогрецького філософа Платона і так далі. Кожен, хто займався цим питанням, вважав за необхідне назвати це своїм вченням, привнести в нього своє розуміння від розуму, часто помилкове. Відповідно, така спотворена спадщина вводила в світ ілюзій і оману майбутні покоління, формуючи тим самим науку спостереження зовнішніх проявів без розуміння внутрішньої суті процесів. 


 

У XVI столітті англійський філософ («родоначальник англійського матеріалізму»), впливовий політик, лорд-канцлер Френсіс Бекон (Francis Bacon; 1561-1626), спираючись на ідеї Демокрита, вніс ще більше спотворень у суть цих знань. Він представив матерію як активну і незнищувану, вважаючи, що немає «цеглинок» матерії, що її подільність, на його думку, має бути нескінченною. По суті, навіть у визначенні цілей науки ця людина відображала свої егоїстичні амбіції. Він вважав, що метою науки є збільшення влади людини над природою, як бездушним матеріалом, який повинен бути використаний людиною. Подібні вислови не новина для тих, хто знає історію світової політики і знає як у закуліссі, на світовій політичній кухні, готуються насправді події і політичні «страви» брехні для народів. Не дивно, що досі деякі політики вважають свій електорат, тобто народ, бездушною біомасою.


 

Були й інші люди, які поширювали ці знання через своє розуміння і світовідчуття. Наприклад, в XVII столітті П'єр Гассенді (Pierre Gassendi, 1592-1655) ‒ французький філософ, священик римської церкви, професор, який працював у галузі історії (дослідження стародавніх текстів), математики, астрономії, механіки. Його роботи з анатомістики ‒ це, по суті, переказ атомістики Епікура упереміш зі своїм розумінням, властивим загальноприйнятим теологічним думкам цього регіону та епохи. Гассенді ввів для Заходу поняття молекули (латинське слово «moles» означає «маса», зі зменшувальним суфіксом «cula» ‒ «маленька маса, частинка») як малої маси, первинного з'єднання атомів, які набували нових властивостей. Треба відзначити, що в середні віки науковою мовою на Заході (мовою теологів, юристів, медиків) вважалася латинська, тому вся наукова термінологія, по суті, була латинізована. Враховуючи, що слово «атом» вважалося грецького походження, то воно було вилучено зі звичайного обігу та замінено на латинське «корпускула», що означало «частинку», «тільце» («corpusculum», зменшувальне від латинського слова «corpus» — «тільце, частинка, крихітне тільце»). Цей термін позначав найдрібнішу частинку матерії або ефіру. Так в XVII-XVIII ст. в природньонаукових системах з'явилися атомістичні (корпускулярні) теорії. Згідно з корпускулярною філософією Гассенді, атоми являють собою нескінченно малі, невловимі, незнищувані частинки, з яких складаються усі тіла. Між ними знаходиться порожній простір, атоми діють один на одного, рухають і рухаються, з'єднуються в структури — молекули. Він вважав, що атоми — першооснова усіх речей, створені богом, і навіть світло і теплота складаються з атомів.

У цю епоху була ціла плеяда вчених, які вивчали стародавні відомості про найдрібніші неподільні частинки і дискретність матерії, відштовхувалися від них в поясненні картини світу. Вони захоплювалися ними, критикували. Але ці міркування про власне розуміння цих древніх знань, так чи інакше, знайшли відображення і в їхніх роботах. Це, наприклад, такі вчені як: італійський фізик, астроном, філософ і математик Галілео Галілей (Galileo Galilei, 1564-1642); італійський монах, філософ Джордано Бруно (Giordano Bruno, 1548-1600); французький філософ, фізик, математик Рене Декарт (Rene Descartes, 1596-1650); голландський астроном, фізик, математик Християн Гюйгенс (Christiaan Huygens, 1629-1695), учнем якого був німецький філософ, фізик, математик Готфрід Лейбніц (Gottfried Wilhelm Leibniz, 1646-1716); англійський фізик Ісаак Ньютон (Isaac Newton, 1643-1727); ірландський хімік, богослов Роберт Бойль (Robert Boyle, 1627-1691) та багато інших. Звичайно, що їм на зміну прийшли нові покоління, і вивчаючи їхні праці, знову підхоплювали інформацію про неподільні частинки, але вже пропорційно загальноприйнятим поглядам і світогляду епохи свого покоління. Праці того ж Лейбніца вплинули на багатьох німецьких вчених, серед яких був і німецький вчений-енциклопедист, математик Християн Вольф (Christian Freiherr von Wolff, 1679-1754). У останнього свого часу слухав курс у молодому віці майбутній російський вчений-енциклопедист світового значення, фізик, хімік, мінеролог Михайло Ломоносов (1711-1765), який проходив додаткове навчання в Європі.



Михайло Ломоносов під впливом праць різних вчених, зокрема і Роберта Бойля, створив молекулярно-кінетичну теорію тепла, атомно-кінетичну концепцію про дискретну будову матерії і найдрібніші неділимі частинки, які назвав у працях «елементами». У своїй дисертації «Елементи математичної хімії» він пише: «Елемент є частина тіла, що не складається з яких-небудь інших менших і таких, що відрізняються від нього тіл... Корпускула є з'єднанням елементів, що утворює одну малу масу». Він описував у своїх роботах ті ж древні знання, тільки в своїй інтерпретації, і виходив з особистого розуміння. Наприклад, про принцип збереження сили (енергії), є така його згадка, що всі речовини складаються з корпускул ‒ молекул, які в свою чергу є «з'єднанням» елементів, тобто атомів. Самі атоми є кулястими частинками, що обертаються. У його роботах простежуються ті ж древні знання, що одним із фундаментальних принципів світобудови є  обертальний рух (примітка: див. книгу «АллатРа» про спіральний рух). І як напишуть про нього сучасні вчені, «він перебував біля витоків загального закону природи і заклав фундамент картини природознавства XIX століття», «його роботи багато в чому передбачили фундаментальні закони, відкриті набагато пізніше і сучасне уявлення про дискретну будову матерії».

То чому сучасне людство знає про атом не як про фундаментальну неділиму (безструктурну) частку матерії, а просто як про найменшу частинку хімічного елемента, що зберігає його властивості? Сьогодні в історії сучасної науки вважається, що відродив атомізм і фундаментально ввів у науку поняття про атом один із відомих учених початку XIX століття - англійський хімік, фізик, натураліст Джон Дальтон (John Dalton; 1766‒1844). Насправді цей чоловік, який знав стародавню концепцію про неділимі частинки ‒ атоми, грунтовно спотворив для майбутніх поколінь залишки давнього вчення і саме поняття атома як такого. У сучасному розумінні це спотворення рівносильно, якщо зараз взяти терміни фізики високих енергій (ті ж поняття невидимих бозонів, їх цілочисельних спінів) і використовувати ці поняття через непорозуміння суті і функцій для пояснення структури звичайних видимих хімічних сполук. Наприклад, взяти хімічну сполуку води (Н2О), як цілком відчутну речовину, і ввести у визначення, що кисень - це відтепер і навіки буде називатися відомим найменуванням – «бозон», а водень нехай буде називатися «спіном». Тобто, в наявності повне нерозуміння древніх знань і спроба застосувати знання про невидимі фундаментальні процеси до цілком відчутних явищ.

Так вчинив і Джон Дальтон. Він спробував пояснити хімію за допомогою древніх атомістичних уявлень. Не дивно, що в його концепції було багато протиріч. Наприклад, в праці «Нова система хімічної філософії» (New System of Chemical Philosophy, 1808) він написав таке визначення: «Атоми ‒ хімічні елементи, які не можна створити наново, розділити на дрібніші частки, знищити шляхом яких-небудь хімічних перетворень. Будь-яка хімічна реакція просто змінює порядок угрупування атомів». Ті ж хімічні реакції він став розглядати як зв'язані процеси сполуки і роз'єднання атомів, щоб пояснити стрибкоподібні зміни складу при перетворенні однієї сполуки на іншу. Він ввів поняття «Атомна вага», прийнявши за одиницю атомну вагу водню, запропонував систему хімічних знаків для «простих і складних атомів» і так далі.

З одного боку Дальтон своїми працями підштовхнув науку в бік розвитку теоретичної хімії та створення хімічної промисловості. З іншого боку, подібні його формулювання про атом, які згодом були загальноприйняті суспільством, спот ворили саме поняття суті фундаментальної неділимої частинки матерії. Коли в XIX столітті стало зрозуміло, що «хімічні атоми» розділяються на дрібніші елементарні частинки, це породило зневагу майбутніх поколінь до «примітивним знань» давнини, ставлення до них як до філософії, яка не має нічого спільного з точними науками. Але справа навіть не в особі цього вченого. Розуміючи, як і чому наприкінці XIX ст. і початку XX ст. спотворювали і дискредитували стародавні поняття «атом», «ефір» (як поняття, пов'язане з вільною енергією), разом перекресливши у майбутніх поколінь бажання глибоко вникати в історію цього питання, стає цілком очевидним, для чого це робилося і чому зараз наука вперлася в глухий кут з найважливіших питань фізики високих енергій, що стосуються вивчення новітньої фізики макро- і мікросвіту.

Наприкінці XI - початку XX ст. відбулась ціла низка найважливіших відкриттів, здійснених вченими, які при своєму науковому становленні ще вивчали праці минулого і були знайомі з атомістичною концепцією давніх часів. Це і відкриття періодичного закону хімічних елементів, яке було зроблене в 1869 році видатним російським вченим –енциклопедистом, хіміком, фізиком Дмитром Івановичем Менделєєвим (1834-1907), і докази відомого німецького фізика-теоретика, основоположника квантової фізики Макса Планка (Max Planck; 1858-1947) про те, що випромінювання і поглинання енергії носить дискретний характер (1900) і так далі. Цими відкриттями люди користуються і донині. Однак сьогодні людство вийшло вже на такий рівень науки в пізнанні мікросвіту, коли ці відкриття, засновані на зовнішньому спостереженні, не дають розуміння про процеси, що відбуваються всередині досліджуваної системи. Для нових фундаментальних відкриттів зараз вкрай не вистачає одвічних знань давнини, які частково викладені, проаналізовані у ракурсі сучасних фізичних понять в цій доповіді.



Назад Вперед

Зміст